Туве Янсон - Диво-капелюх

— Сачок! — крикнув Хропик. — Де сачок?

Тієї миті повітря сповнилось гуркотом і білою піною. Могутня хвиля підняла «Шукача пригод» на гребінь і розкидала перемет. Тоді раптом знову стало тихо.

Тільки порваний перемет сумно подзенькував об човен і вир води позначав дорогу чудовиська.

— Ти й досі вважаєш, що то був окунь? — запитав Хропик сестру дивним тоном. — Такої рибини я більше ніколи не впіймаю. І ніколи не буду вже по-справжньому веселий.

— Ось тут він порвався, — сказав Гемуль, піднімаючи перемет. — І хай-но хто мені скаже, що волосінь була затонка.

— Ідіть купатися, — мовив Хропик і затулив очі лапою.

Гемуль хотів щось сказати, та Мумрик-Нюхайлик штовхнув його по лапі. В човні запала тиша. Нарешті Хропка обережно озвалася:

— А може, ще раз спробувати? Фалінь напевне не порветься.

Хропик зневажливо пирхнув. Але за хвилину промурмотів:

— А гачок де візьмемо?

— Причепимо твого складаного ножика, — сказала Хропка. — Коли відчинити обидва вістря, і коркотяг, і викрутку, і шило, то щось спіймається.

Хропик відняв лапу від очей і сказав:

— Добре, але нема принади.

— Настромимо пиріжка, — порадила йому сестра.

Хропик хвилину зважував, а його друзі напружено чекали. Нарешті він заявив:

— Якщо Мамелюк їсть пиріжки, то, звичайно, не можна кидати полювання.

Вони міцно прикрутили ножик до фаліня шматком дроту, який Гемуль знайшов у кишені, настромили на ножик пиріжка і опустили у воду. Тоді мовчки почали чекати.

Раптом човном шарпонуло.

— Ц-с-с! — зашипів Хропик. — Клює!

Знову поштовх, уже дужчий. І ще один, такий сильний, що всі покотилися помостом.

— Рятуйте! — крикнув Пхик. — Він поїсть і нас!

Човен занурився провою у воду, але відразу ж випірнув і стрілою помчав у море. Фалінь був натягнений, мов струна, і там, де він заходив у воду, здіймалися два білі вуса з бризок.

— Мамелюкові, мабуть, сподобався наш пиріжок.

— Спокійно! — наказував Хропик. — Спокійно в човні! Хай кожен буде на своєму місці!

— Аби він тільки не пірнав, — сказав Мумрик-Нюхайлик, добравшись рачки до прови.

Але Мамелюк плив рівно, все далі й далі в море. Скоро вже берег здавався їм тільки тоненькою смужкою.

— Як ви думаєте, скільки він зможе отак гнатися? — спитав Гемуль.

— В крайньому разі ми переріжемо мотузку, — сказав Пхик. — А то ми дуже ризикуємо!

— Нізащо! — вигукнула Хропка й тріпнула гривкою.

Мамелюк майнув у повітрі своїм могутнім хвостом, повернувся і поплив назад до берега.

— Тепер він уже мчить трохи повільніше! — втішився Мумі-троль, що стояв навколішки на кормі й стежив за кільватером. — Він починає стомлюватися!

Мамелюк стомився, але став ще лютіший. Він смикав за мотузку, кривуляв сюди й туди, мало не перевертаючи човна.

Часом Мамелюк спинявся, щоб обдурити їх, тоді кидався вперед так швидко, що хвилі здіймалися понад провою. Мумрик-Нюхайлик витяг свою гармонію і заграв мисливську пісню. Решта всі почали пристукувати йому в лад по помості. І ти ба! Тієї миті Мамелюк виринув догори животом.

Більшої здобичі годі було й уявити. Якусь мить вони мовчки дивилися на рибину, тоді Хропик сказав:

— А все-таки я його спіймав.

— Атож! — гордо потвердила його сестра.

Поки вони тягли Мамелюка до берега, дощ припустив ще дужче. Гемуль змок до нитки, а Мумриків капелюх геть утратив свою форму.

— В печері тепер дуже мокро, — сказав Мумі-троль, що сидів біля весел і тремтів з холоду. — Може, мама хвилюється за нас, — додав він по хвилі.

— Ти вважаєш, що нам треба помаленьку рушати додому? — запитав Пхик.

— Так, і показати рибину, — відповів Хропик.

— Вертаймось, — погодився Гемуль. — Часом хочеться чогось незвичайного: послухати страшну історію, змокнути, опинитися в небезпеці і самому дати собі раду. Але як незвичайне триває довго, воно набридає.

Вони підклали під Мамелюка дошку й гуртом понесли його лісом. Роззявлена Мамелюкова паща була така велика, що чіплялася зубами за дерева, а важив він так багато кілограмів, що їм доводилось відпочивати на кожному повороті. А дощ ішов дедалі густіший і густіший. Коли вони дійшли до долини Мумі, то через дощ не видно було й будинку.

— Ми його тут залишимо, — запропонував Пхик.

— Нізащо! — обурився Мумі-троль.

І вони понесли рибину садком. Раптом Хропик спинився і сказав:

— Ми заблукали.