Туве Янсон - Комета прилітає

Хропусь зашарівся від утіхи.

— Я спробую, — сказав він поважно. — Але спершу роздобудьте мені зошит у клітинку або в лінійку, ручку, метр, а ще схему печери з перспективи пташиного польоту з усіма відповідними вимірами. Потім мені знадобиться список усього вашого скарбу. Позначте трьома зірочками найулюбленіші речі, двома — ті, що вам подобаються, а однією — ті, без яких можете обійтися.

— Мій список уже готовий! — засміявся Нюхмумрик. — Три зірочки — губна гармонія!

Почалося велике переселення. Ондатр спостерігав за всім зі свого гамака, а Гемуль сидів під кущем бузку й сортував марки.

Мама метушилася по хаті, шукаючи то мотузку, то обгортковий папір, спорожнила льох і зняла з вікон гардини. Шухляди зі столу громадилися на підлозі, постільна білизна лежала купою на подвір’ї.

Мумі-тато вантажив на тачку валізи, клунки, торбинки, кошики й пачки. Хропусь сидів на ґанку за столом, устеленим списками та папірцями з обрахунками, й організовував переселення. Він аж променів від щастя.

— Що робитимемо з мушлями навколо грядок? — запитала Хропся.

— Неодмінно заберемо з собою, — категорично наполягла Мама Мумі-троля. — Вони позначені трьома зірочками! Любий Чмиху, чи не зміг би ти віднести торта до печери? Я не наважуся покласти його на тачку…

— Ми не встигнемо викопати всі троянди, — попередив Тато Мумі-троля.

— Бери лише жовті, — погодилася Мама. — Але їх необхідно взяти з собою.

Вона бігцем кинулася на город повисмикувати редиску, хоча б найбільшу. Тато відкочував одну тачку за іншою на піщаний берег моря, а Мумі-троль з Нюхмумриком зносили речі до печери. Цей переїзд було не зрівняти зі звичним переїздом на літування, бо дуже бракувало часу.

Спека стала нестерпною, мертвий берег осявало моторошне темно-червоне світло. Тато намагався не звертати уваги на примарний світ довкола. Він невтомно котив туди й сюди тачку і розмірковував, скільки зайвих речей нагромадилося вдома з часів його молодості. Інколи Тато позирав на годинника.

— Все, — подумав він, — везу останній вантаж. Хай Мама собі навіть не думає забирати ще й клямки від шаф та шворки від пічних заслінок…

І Тато Мумі-троля востаннє покотив тачку у Долину. Він застав Маму, коли вона намагалася витягнути на подвір’я ванну. Поруч стояв Чмих із мисочкою молока.

— Ви мене зовсім не слухаєте, — сердився він. — Я вже тричі запитував, де воно?

— Хто? — неуважно озвалася Мама.

— Моє кошеня! — вигукнув Чмих. — Де моє маленьке кошеня, яке так за мною тужить?.. Ми мусимо його врятувати!

— А, твоє таємниче кошеня, — згадала Мама, натужно волочачи ванну. — Розумієш, мені хіба зрідка вдавалося побачити кінчик його хвоста. Воно приходило лише по ночах і випивало молочко.

— То воно не встигло полюбити тебе?

— Ні, це кошеня дуже незалежне. Не хвилюйся, воно дасть собі раду. Коти завжди дають собі раду…

Саме тієї миті з’явився Тато Мумі-троля, торохтячи тачкою.

— Це остання ходка! — гукнув він. — Уже пів на сьому, а нам ще треба залатати дірку в стелі печери… Навіщо, заради всього святого, тобі здалася ванна!?

— Вона цілком нова, — пояснила Мама. — Ти ж знаєш, яка то втіха поніжитися у ванні, до того ж…

— Добре, згода, — змирився Тато. — Залазь досередини, я завезу тебе до печери. А де Гемуль?

— Рахує свої марки, — відгукнувся Хропусь із родинним фотоальбомом Мумі-тролів у лапках. — Яким грубасиком був Мумі-троль у дитячому віці…

— Гемулю! — покликав Тато. — Стрибай до ванни! Поквапся, бо комета летить!

Гемуль схопив в оберемок свій альбом з марками і слухняно заліз до ванни, а Тато Мумі-троля повіз їх на берег моря.

Чмих останнім покинув Долину. Всю дорогу до лісу він гукав кошеня, аж нарешті помітив його. Кошеня сиділо в моху і вмивалося.

— Привіт, — прошепотів Чмих, — як справи?

Кошеня облишило умиватися і зиркнуло на нього.

Чмих обережно підійшов простягнув лапку. Кошеня трішки відсунулося.

— Я так за тобою тужив, — Чмих знову простягнув до нього лапку.

Кошеня відстрибнуло на недосяжну віддаль. Щоразу, як Чмих намагався підійти ближче, воно відсувалося, але не втікало.

— До нас летить комета, — мовив Чмих. — Ходи з нами, бо від тебе й сліду не зостанеться…

— Пхе, — пирхнуло кошеня і позіхнуло.

— Обіцяєш прийти? — суворо запитав Чмих. — Мусиш мені пообіцяти! Перед восьмою…

— Прийду, коли мені захочеться, — відповіло кошеня і знову заходилось умиватись.

Чмих поставив мисочку з молоком у мох, трохи постояв, дивлячись на кошеня, а тоді побіг до берега моря. Друзі саме піднімали ванну на скелю.