Туве Янсон - Капелюх Чарівника

«Трам-тарарам! — подумав собі Мумі-троль. — Я готовий поклястися власним хвостом, що це той самий Королівський Рубін, за яким шукає на Місяці Чарівник. А оці малята, виявляється, ховали його у своїй валізці!»

Мумі-троль поринув у глибоку задуму. Він навіть не помітив Хропсі, яка простувала садом. Вона підійшла і сіла поруч. Час минав, Хропся не втерпіла й обережно торкнула Мумі-троля за хвіст.

— О, це ти! — ледь не підстрибнув з несподіванки Мумі-троль.

Хропся усміхнулася.

— Ти вже бачив мою нову зачіску? — вона, хизуючись, покрутила на всі боки головою.

— Ага, справді, — неуважно бовкнув Мумі-троль.

— Ти думками витаєш деінде, — зауважила Хропся. — Чи можна поцікавитися де саме?

— Моя ранішня зіронько, — ніжно мовив Мумі-троль. — Цього я не можу тобі сказати, а на серці в мене важко, бо Нюхмумрик покинув нас.

— Не може бути! — вражено скрикнула Хропся.

— Може… Він попрощався лише зі мною. Не захотів нікого більше будити…

Хропся з Мумі-тролем усе ще сиділи в траві, коли на ґанку з’явилися Чмих із Хропусем. Сонце, підбиваючись вище, зігрівало їх.

— Привіт! — гукнула Хропся. — Знаєте, що Нюхмумрик подався у мандри на південь?

— Без мене!? — обуренню Чмиха не було меж.

— Інколи хочеться побути на самоті, — зауважив Мумі-троль. — Ти ще надто малий, щоб це збагнути.

— А де решта?

— Гемуль пішов по гриби, — повідомив Хропусь. — А Ондатр заніс до хати гамака, каже, що ночами надворі вже холодно. До речі, твоя Мама у жахливому гуморі…

— Сердита чи сумна? — поцікавився Мумі-троль.

— Скоріш за все, сумна…

— Побіжу до неї, — ураз підхопився з трави Мумі-троль. — Ще лиш цього бракувало…

Мумі-мама сиділа у вітальні, ледь не плачучи.

— Що трапилося? — ще з порога загукав Мумі-троль.

— Ох, синочку, сталося непоправне! Моя торбинка зникла! Я не можу без неї обійтися! Все обшукала, а її ніде нема.

— Жах! — погодився з нею Мумі-троль. — Влаштуємо пошуки!

У будиночку розгорнулася велика пошукова акція, лише Ондатр відмовився брати в ній участь.

— Серед усіх зайвих речей торбинкам слід відвести головне місце! — заявив він. — Спробуйте замислитися на мить: час минає, дні змінюються днями незалежно від того, має пані Мумі торбинку чи ні…

— Ви не маєте рації, різниця нечувана! — палко заперечив Мумі-тато. — Я не уявляю собі Мами Мумі-троля без торбинки. Вона ніколи з нею не розлучалася!

— У ній були якісь цінні речі? — запитав Хропусь.

— Ні, лише найнеобхідніше, — відповіла Мумі-мама. — Чисті шкарпетки, карамельки, сталевий дріт, ліки від болю шлунку та всяке інше…

— Яка нам належиться винагорода, якщо ми знайдемо торбинку? — діловито поцікавився Хропусь.

— Що лишень забажаєте! — не торгувалася Мама. — Влаштую вам величезну гостину, на обід подаватиму лише солодощі, нікого не примушуватиму вмиватися чи рано лягати до сну!

Після таких обіцянок пошуки поновилися з подвоєними силами. Перевернули догори дном увесь будинок. Зазирали під килими та ліжка, до печі та до льоху, на горище та на дах. Обнишпорили кожен кущик у саду та берег річки, не оминули й дровітні. Ніде ані сліду торбинки!

— Сподіваюся, ви не залазили з нею на дерево і не купалися? — допитувався Чмих.

— Та ні! Яка ж я нещасна! — розпачала Мама.

— Пошлемо повідомлення телеграфом! — запропонував Хропусь.

Так і зробили. Телеграма повідомляла дві надзвичайно важливі новини:

«НЮХМУМРИК ПОКИНУВ ДОЛИНУ МУМІ-ТРОЛІВ!

Загадковий від’їзд на світанку!»

А далі ще більшими літерами:

« ЗНИКЛА ТОРБИНКА МУМІ-МАМИ!

Жодних слідів, пошуки тривають. У винагороду за знайдену торбинку — розкішний бенкет!»

Як тільки новини облетіли околицю, завирувало у лісах, у горах і над морем. Геть усі, до щонайменшої мишки, вийшли на пошуки торбинки, вдома зосталися хіба старі та немічні. Вся Долина сповнилася галасом та метушнею.

— Ой-ой-ой! — скрушно хитала головою Мама. — Скільки клопоту я всім завдала!

Та насправді вона була дуже рада.

— За чимсля це всі шукаютьсля? — запитала Трясля.

— За моєю торбинкою, звісно! — повідомила Мумі-мама.

— Чорноюсля? — допитувалася Чупсля. — З чотирмасля кишенькамисля і люстеркомсля?

— Що-що? — від надмірного хвилювання Мама ніяк не могла зосередитися.

— Торбинкасля — чорнасля з чотирма кишенькамисля?

— Так-так! — потвердила Мама. — Пошукайте її, любі дітоньки, а за мене не турбуйтеся!

— Що скажешсля? — запитала Трясля, коли подружки вийшли в сад.