Елеонор Портер - Полліанна

— От я й вирішив усе вам розповісти, — мовив хлопчик. — Бо вони говорили між собою, що через якусь причину — я, до речі, й не почув через яку — ви його не впустите. І лікарю Воррену наказали, щоб він не викликав лікаря Чілтона. А сам лікар Чілтон теж не може прийти, бо в нього знаєте, є гідність і професійна ет… ет… ну, це не так важливо. Потім вони вирішили, що було б добре, якби хтось усе це вам пояснив, тільки не знали, хто б це міг зробити. Я все чув і одразу ж вирішив побігти сюди! Ну от — тепер вам зрозуміло?

— Так, але, Джиммі, розкажи ще про цього лікаря, — попрохала міс Поллі. — Хто він і звідки? Вони справді впевнені, що він зможе допомогти нашій Полліанні?

— Я точно не знаю, хто він, бо вони не казали. Його знає лікар Чілтон, і той лікар, здається, вже лікував подібні хвороби. Здається, вони йому довіряють. Хвилювалися ж тільки через вас, бо ви не дозволите лікарю Чілтону оглянути Полліанну. Але ж тепер, коли ви про все знаєте, ви ж дозволите?

Міс Поллі поволі похитала головою. Вона рвучко вдихала й видихала повітря. Джиммі дивився на неї, і йому здавалося, що вона от-от заплаче. Та міс Поллі не розплакалася. За мить вона рішуче мовила:

— Так, я дозволю лікарю Чілтону її оглянути. А тепер біжи додому, Джиммі, — і чимдуж! А я поговорю з лікарем Ворреном, він якраз нагорі. Бачила, як його візок під'їхав до будинку кілька хвилин тому.

А через кілька хвилин лікар Воррен здивувався, побачивши схвильовану і почервонілу міс Поллі. Ще більше він здивувався, почувши її прохання, яке прозвучало майже беззвучно:

— Лікарю, ви якось пропонували мені покликати для консультації лікаря Чілтона, і я тоді відмовилася. Та тепер… тепер я змінила свою думку, я дуже хочу, щоб ви його запросили! Якщо можна, зробіть це якнайшвидше, буду вам дуже вдячна.

Наступного разу коли лікар Воррен увійшов до Полліанни, вона із задоволенням милувалася різнобарвними відблисками на стелі. Позаду лікаря йшов широкоплечий чоловік.

— Лікарю Чілтон! О лікарю, яка ж я рада вас бачити! — загукала дівчинка, і на очах усіх присутніх виступили сльози. — Але якщо тітонька Поллі проти…

— Усе гаразд, люба, ти тільки не хвилюйся, — одразу ж заспокоїла її міс Поллі. — Я сама запросила лікаря Чілтона оглянути тебе сьогодні зранку разом із лікарем Ворреном.

— О, то ви його самі запросили, — задоволено мовила Полліанна.

— Так, люба, для того, щоб… — але міс Поллі так і не змогла договорити. Очі лікаря Чілтона випромінювали таке щастя, що це не можна було не помітити. Щоки міс Поллі залив гарячий рум'янець, і вона швиденько вибігла з кімнати.

Лікар Воррен і медсестра розмовляли про щось коло вікна. А лікар Чілтон тим часом простягнув руки до Полліанни.

— Мила моя дівчинко, сьогодні ти зробила найрадіснішу справу у світі! — щиро мовив він, і його голос затремтів від хвилювання.

Коли почало сутеніти, до кімнати Полліанни зайшла тітонька Поллі і сіла біля ліжка небоги. У неї був дуже загадковий, зовсім незвичний, але дуже щасливий вигляд. Медсестра пішла вечеряти, тож вони залишилися вдвох.

— Люба моя Полліанно! Я хочу розповісти це тобі першій! Скоро лікар Чілтон стане твоїм дядечком — і все це тільки завдяки тобі! О дівчинко моя, я така щаслива! І така рада!

Полліанна заплескала в долоні, але раптом зупинилася.

— Тітонько Поллі, то це вашу руку й серце він хотів здобути? Так, це були ви, я так і знала! І тому він сказав, що мені вдалася найрадісніша справа у світі! Я така рада! Знаєте, тітонько Поллі, я така рада, що навіть мої ноги мене не засмучують!

Після цих слів міс Поллі не втрималася і схлипнула.

— Можливо, колись, люба… — тітоньці Поллі чомусь забракло слів. Вона ще не наважувалася розповісти дівчинці про те, яку надію лікар Чілтон поселив у її серці. Але вона сказала таке:

— Полліанно, наступного тижня ти поїдеш у подорож на м'якому і зручному ліжку. На ньому тебе занесуть в екіпаж, а потім у вагон потяга. А поїдеш ти до чудового лікаря, у якого є великий будинок далеченько звідси, і він якраз для таких хворих, як ти. Це друг лікаря Чілтона, і ми сподіваємося, що він тобі допоможе!