Рудольф Распе - Пригоди барона Мюнхаузена

— Залюбки! — відказав я.— Я так люблю мандрувати, що ладен хоч зараз на край світу.

Султанові моя відповідь дуже сподобалася, і він дав мені доручення, яке на віки вічні має залишитись таємницею для всіх, і тому я не можу розповісти, про що саме йшлося. Так, так, султан довірив мені велику таємницю, бо він знав, що я — найпевніша людина в усьому світі. Я вклонився і негайно рушив у дорогу. Тільки я від'їхав від турецької столиці, як мені назустріч трапився маленький чоловічок, що незвичайно швидко біг. До кожної його ноги було прив'язано по важкій гирі, і все-таки він летів, як стріла.

— Куди ти? — спитав я його.— І навіщо ти поприв'язував до ніг гирі? Адже вони заважають бігти!

— Три хвилини тому був я у Відні,— відказав, не спиняючись, чоловічок,— а зараз іду до Константинополя пошукати собі якоїсь роботи. А гирі причепив до ніг, щоб не бігти занадто швидко, бо квапитись мені нема куди.

Дуже сподобався мені цей незвичайний скороход, і я взяв його до себе на службу. Він охоче пішов за мною.

Другого дня ми помітили при самісінькій дорозі чоловіка, що лежав, приклавши вухо до землі.

— Що ти тут робиш? — спитав я його.

— Слухаю, як у полі росте трава! — відповів він.

— І чуєш?

— Ще й як! Мені це заіграшки!

— Коли так, іди до мене на службу, приятелю! Твої чуйні вуха можуть прислужитися мені в дорозі. Він погодився, і ми рушили далі. Невдовзі я побачив мисливця з рушницею в руках.

— Послухай,— звернувся я до нього,— в кого це ти стріляєш? Ніде не видно ні звіра, ні птиці.

— На даху дзвіниці у Берліні сидів горобець, і я влучив йому просто в око.

Ви знаєте, як я люблю полювання. Я обняв стрільця-молодця і запросив його до себе на службу. Він радо рушив за мною.

Минувши чимало країн і міст, ми під'їхали до великого лісу. Дивимося — край дороги стоїть велетенський на зріст чоловік, і в руках у нього шнур, який він накинув петлею на весь ліс.

— Що це ти тягнеш? — спитав я його.

— Та бач, дров треба нарубати, а сокира в мене дома лишилася, — сказав він.— Отож я хочу обійтися якось без сокири.

Він смикнув за шнур, і величезні дуби, немов билиночки, підскочили догори й попадали на землю.

Я, звісно, не пошкодував грошей і мерщій узяв цього силача до себе на службу.

Коли ми приїхали до Єгипту, знялася така страшенна буря, що всі наші карети й коні перекидом полетіли по дорозі.

Вдалині ми побачили сім вітряків, що махали крилами, як несамовиті. А на узгір'ї лежав чоловік і затуляв свою ліву ніздрю пальцем. Побачивши нас, він чемно мене привітав, і за мить буря втихла.

— Що ти тут робиш? — спитав я.

— Кручу вітряки своєму господареві, — одказав він.— А щоб вони не поламалися, я дму не дуже: лише з однієї ніздрі.

“Цей чолов'яга стане мені в пригоді”,— подумав я і припросив його їхати зі мною.

В Єгипті я швидко виконав усі султанові доручення. Моя спритність допомогла мені й цього разу. Через тиждень я з своїми незвичайними слугами повернувся до турецької столиці.

Султан зрадів, що я повернувся, і дуже хвалив мене за мої успіхи в Єгипті.

— Ви розумніші за всіх моїх міністрів, любий Мюнхаузене! — сказав він, міцно тиснучи мені руку.— Приходьте до мене сьогодні обідати!

Обід був дуже смачний — та ба! — на столі не було вина, бо туркам за їхніми законами заборонено пити вино. Мені стало невесело, і султан, щоб утішити мене, повів мене по обіді до свого кабінету, відімкнув потайну шафу й дістав пляшечку.

— Такого чудового вина ви не куштували зроду, мій любий Мюнхаузене! — сказав він, наливаючи мені повну склянку.

Вино й справді було добряче. Але я, ковтнувши трохи, сказав, що в Китаї у китайського богдихана Фу Чана вино ще й краще.

— Мій любий Мюнхаузене! — вигукнув султан.— Я звик вірити кожному вашому слову, бо ви найправдивіша людина на землі, але присягаюсь, що оце ви кажете неправду: кращого вина не буває!

— А я вам доведу, що буває!

— Мюнхаузене, ви верзете дурниці!

— Ні, я кажу щиру правду і обіцяю рівно за годину привезти вам із богдиханового льоху такого вина, проти якого ваше вино — кисла юшка!

— Мюнхаузене, отямтеся! Я завжди мав вас за найправдивішу людину на землі, а це бачу, що ви несусвітній брехун.

— Коли на те пішло, я хочу, щоб ви пересвідчились негайно, правду я кажу чи ні.

— Згода! — відповів султан.— Якщо до четвертої години ви не привезете мені з Китаю пляшку найкращого в світі вина, я звелю відрубати вам голову.