Ґаррієт Бічер-Стоу - Хатина дядька Тома

Сприймаєш ти моє рішення чи ні, вір у мене і знай, що я відданий своєму народу.

Джордж Гарріс»

Від дати написання цього листа минув приблизно місяць. І ось Джордж із дружиною і дітьми, з тещею, сестрою і племінницею всі разом переїхали на історичну батьківщину, якої ніхто ще з них не бачив — в Африку. Думаю, ми не помилимося, коли скажемо, що світ ще почує про Джорджа Гарріса.

P.S. Перед від’їздом до Африки Кассі розпочала пошуки сина з допомогою мадам де Ту. І вони його таки знайшли! Генрі був сміливим, рішучим юнаком, він утік на Північ за кілька років до того, як його мати зважилася на втечу. Йому допомогли аболіціоністи. Генрі навіть устиг здобути освіту за той час. Після зустрічі з рідними він підтримав їхню ініціативу переїхати до Африки, приєднавшись до них через декілька місяців.

Вам цікаво, як живеться міс Афелії і її вихованці Топсі? Так от, міс Афелія привезла Топсі у Вермонт. Цей вчинок її сімейство одноголосно засудило. Спершу Топсі всім заважала, з її появою порушувалися всі порядки і звички, яким жив їхній дім ось уже три покоління поспіль. Але міс Афелія не відступала у навчанні і вихованні дівчинки, бо бачила позитивний результат. Скоро Топсі не просто прийняли — вона стала улюбленицею домочадців, гостей дому і сусідів. Коли Топсі виповнилося сімнадцять, вона забажала охреститися. Її прийняли в лоно церкви, і юнка стала такою набожною, що скоро поїхала як місіонерка до Африки. Вона прагнула нести добро — і обрана суспільством роль для неї була відповідна. Топсі стала вчителькою у місіонерській школі, де згодилися всі її кращі якості — жвавість розуму, кмітливість і наполегливість.

Ми почали свою розповідь із маєтку Шелбі. Туди ж і повернімося, щоб завершити її.

Джордж Шелбі повідомив матір, коли приїжджає, не вдаючись в подробиці. Написати про те, що Том помер, він не зміг — кілька разів брав у руки перо, починав писати, але всі ці спроби закінчувалися однаково: сльози набігали на очі, він розривав щойно розпочатий лист на шматки і вибігав кудись, щоб заспокоїтися.

Всі чекали приїзду молодого містера Шелбі. Дім ожив.

Місіс Шелбі, задумана, сиділа у затишній вітальні біля каміну бо це було осінню й усім тепла хотілося. Їй не йшло з голови, чому це син жодним словом не обмовився про Тома.

Тітонька Хлоя подбала, щоб стіл до вечері був накритий святково — срібний посуд, кришталеві келихи. Сама вона також одягнулася, як на свято — у нову ситцеву сукню, білосніжний фартух і високий, густо накрохмалений тюрбан. Вже вкотре вона ходила довкола столу і вишукувала яку-небудь зачіпку, щоб заговорити до господині. Її чорне обличчя світилося радістю.

— Здається, до зустрічі містера Джорджа все готово, — сказала вона. — Його посадимо поближче до каміну, нехай погріється з дороги… А чому це Саллі не подала нового чайника, що його подарував вам містер Джордж до Різдва? Піду сама його принесу… — тітонька Хлоя повернулася до виходу, і через плече спитала: — А містер Джордж хоча б листа написав?

— Написав. Не лист, а просто листівка. Повідомляє, що постарається прибути додому сьогодні увечері. Оце й усе.

— А про мого старого нічого не написав? — допитувалася Хлоя, переминаючись із ноги на ногу.

— Ні, Хлоє. Більше він узагалі нічого не написав. Обіцяє розповісти усе, коли приїде.

— Еге ж, він такий — любить все сам розповісти. Я його добре знаю! Правду кажучи, мене завжди дивувала ця пристрасть білих до писання листів. Стільки клопоту!

Місіс Шелбі усміхнулася.

— А я все думаю, чи впізнає мій старий своїх діток серед інших? Стільки років минуло… Поллі ого яка виросла. Ось за пирогом приглядає, щоб не пригорів. Я ж своєму старому його улюблений пиріг печу — такий самісінький, як той, яким пригощала його тоді… Ну… Коли він прощався з нами. І як я тільки пережила той день!

Місіс Шелбі зітхнула — прикрий спогад защемив у її серці. Тепер вона думала про те, що неспроста син пише так лаконічно. Передчуття її були важкими.

— Місіс Шелбі, а ви приготували мої гроші? — нагадала раптом Хлоя.

— Та не хвилюйся, Хлоє, приготувала. Он вони лежать на креденсі.

— Нехай мій старий подивиться, скільки я заробила грошей, як старалася. А знаєте, що мені сказав той міський бандитер? Каже: «Хлоє, залишайся! Працюй собі далі…» А я йому: «Дякую, пане Джонс, я б і рада, тільки ж скоро мій старий повернеться… Діти сумують, та й господині без мене важко». Слово честі! Так йому і сказала. Він, знаєте, хороша людина, цей містер Джонс.