Ґаррієт Бічер-Стоу - Хатина дядька Тома

Мабуть, я дуже здивував тебе… Але я можу обґрунтувати свою позицію. Живучи у Франції, я мав змогу детально вивчати долю свого народу в Америці. Я уважно слідкував за боротьбою аболіціоністів і колонізаторів. Так, споглядаючи за тими подіями збоку, я побачив більше, ніж побачив би у самому вирі тієї боротьби.

Я усвідомлюю, що наші гнобителі можуть скористатися прикладом Ліберії — діяти усіма засобами, щоб завадити нам на шляху до визволення. Але нехай вони пам’ятають, що вчинками людськими править Господь. І саме він порушив усі їхні плани, тож мусимо спробувати і ми.

Ми живемо у знаменний час. Нації народжуються швидко. У нас є високий рівень цивілізації, щоб утворити республіку. Немає потреби відкривати щось заново, головне — зуміти скористатися досягнутим. Якщо ми зараз сміливо візьмемося до справи, нам і нашим дітям належатиме великий Африканський континент. Цивілізація і християнство облагородять його, республіки народжуватимуться там, як яскраві тропічні квіти, що цвістимуть віками… І все це буде творінням нашої нації.

Можливо, хтось подумає, що я просто втікаю, що мені байдуже до побратимів, які залишаються тут і досі тягнуть ярмо рабства. Та це не так. Якщо я хоч на мить забуду про них, нехай Господь забуде про мене! Але тут я безсилий, я нічим не можу їм допомогти. Для того, щоб спробувати розірвати ланцюги рабства, мені необхідно поїхати звідси, стати повноправним членом нації, з думкою якої рахуватимуться представники інших світових спільнот. Якщо її визнають, то вона зможе сперечатися, доводити, відстоювати свої права. Хтось один цього зробити просто не зможе. Потрібна визнана громада однодумців.

Колись Європа головуватиме над вільними націями світу, я навіть не сумніваюся в цьому. І тоді з рабством, пригнобленням та іншими соціальними несправедливостями буде покінчено. Колись інші країни визнають нас. Тоді на конгресі вільних країн нам нададуть слово, і ми виступимо на захист нашого нещасного народу, прибитого рабством до землі. Тоді Америка буде змушена очищатися від вікової ганьби, бо це прокляття не лише для Африки, але й для неї самої.

Ти дивуєшся, що я будую такі величні плани, мрію про республіку. Ти, мабуть, порадиш починати з малого — просто дати змогу представникам мого народу утворити національну меншину всередині Америки, як, наприклад, ірландська, німецька чи шведська! Я не проти цього, але лише за тих умов, що нас урівняють у правах з рештою меншин, не дивлячись на колір шкіри чи соціальний рівень. Тут Америка нам заборгувала, бо саме вона спричинила наші біди. Я наголошую на тому, що ми не вимагатимемо платні за минулі гріхи. Але майбутнє має змінити їхнє ставлення до нас. Пройде дуже багато часу, перш ніж білі навчаться неупереджено ставитися до небілих. Тому краще подбати, аби у нашого народу була своя країна. Ми різні — навіщо ж силувати природу і поєднувати непоєднуване? Африканська раса чекає благодатного впливу цивілізації та християнства. Дайте нам волю — і, можливо, з’ясується, що африканці більш моральні істоти, ніж англосакси.

Спершу долю світу вирішувала англосаксонська раса. Її сини — рішучі, енергійні, сильні — були гідні цієї ролі. Але я християнин і чекаю на нову еру всезагального миру і братерства. Мені здається, її настання вже відчувається. Те, що зараз усі країни світу потерпають від епохальних змін, лише підтверджує мої здогади.

Я сподіваюся, що релігією Африки стане християнство. Наші люди не звикли наказувати; для нас, м’яких, великодушних і здатних прощати, більше підходить демократія, а не диктатура. На жаль, це не стосується мене особисто. Кров у моїх жилах тече запальна і гаряча. Вона наполовину англосаксонська. Але зі мною живе прекрасний проповідник слова Божого — моя дружина. Коли я перегинаю палицю в своєму радикалізмі, вона ніжно зупиняє мене, нагадуючи про високу місію нашого народу. Як патріот і прибічник християнства, я мушу виконати свій обов’язок — поїхати до Африки, цієї великої країни, обраної Богом. Я впевнений, що саме про неї сказано у Святому Письмі: „Тебе зневажали й ненавиділи, але я вознесу тебе, і багато поколінь будуть щасливі у тобі“.

Гадаєш, я мрійник? Що Ліберія — не той приклад, на який треба рівнятися, що я бачу лише романтику і не бачу небезпеки? Це не так. Я все врахував, усе добре обдумав. Я працюватиму там, не шкодуючи сил, долатиму усі перешкоди, переступатиму через невдачі. Я присвячу цьому своє життя і, впевнений, мені не доведеться шкодувати про це.