Ґаррієт Бічер-Стоу - Хатина дядька Тома

— Мушу сказати вам ще дещо важливе, — мовила Еліза вже на порозі. — Сьогодні, коли мені ще не було нічого відомо про намір господаря, я бачилася зі своїм чоловіком. Мого Джорджа довели до такого стану, що він більше не бажає терпіти знущання містера Гарріса і вирішив тікати. Постарайтеся пояснити йому, чому я втекла. Скажіть, що я намагатимуся знайти дорогу до Канади, а якщо ми з ним більше ніколи не побачимося… — Вона відвернулася, ховаючи обличчя, а через хвилину проговорила тремтливим голосом: — Скажіть, щоб він залишався таким хорошим, як зараз… І тоді ми зустрінемося у Царстві Небесному… Закрийте Бруно, — додала вона, — бо ще, бідолаха, поплентається за мною.

Господарі і нічна гостя коротко і стримано розпрощалися, проронивши гарячі сльози. Ще було декілька порад, а потім мати притиснула до грудей свою налякану, здивовану дитину і тихо вислизнула надвір.

Минулого вечора після довгої суперечки подружжя Шелбі заснуло не одразу, тож наступного ранку прокинулося пізніше, ніж звичайно.

— Чому так забарилася Еліза? — дивувалася місіс Шелбі, вже вкотре смикаючи за дзвоник.

Містер Шелбі гострив бритву, стоячи перед дзеркалом. За мить двері відчинилися, і до спальні увійшов хлопчик-негр з глеком води для гоління.

— Енді, — звернулася до нього місіс Шелбі, постукай до Елізи і скажи їй, що я вже тричі дзвонила. Бідолаха! — зітхаючи, додала вона пошепки.

Через декілька хвилин Енді повернувся. Увесь його вигляд виказував те, що він дуже збентежений.

— Місіс! У кімнаті Ліззі усі ящики повідкривано, речі розкидано. Здається, вона втекла!

Містер і місіс Шелбі перезирнулися, зрозумівши, що так і є. Містер Шелбі вигукнув:

— Отже, Еліза щось підозрювала, тож вирішила тікати!

— Дав би Бог, щоб це так і було!

— Дурниці ви кажете, моя люба! Ви не подумали про те, в якому становищі опинюся я? Гейлі бачив, що я не хочу продавати дитину, він звинуватить мене в змові. Йдеться про мою честь! — і містер Шелбі швидко вийшов зі спальні.

Наступні чверть години увесь дім стояв догори дригом — не припинялися біганина, стукання дверима, перешіптування, звідусіль ойкали й ахали, усі, пани і слуги, були схвильовані. Лише одна людина мовчала, хоч могла б дещо прояснити ситуацію. Це була головна кухарка маєтку, тітонька Хлоя. Вона, зазвичай така весела, тепер про щось тяжко замислилася і продовжувала смажити оладки до сніданку, ніби не помічала тієї паніки, яка охопила всіх.

На ґанку вже повсідалися рядочком, мов гайвороння на гілці, з десяток чорномазих бісенят. Їм було страшенно цікаво побачити реакцію чужого господаря на неприємну новину, яка чекала на нього в маєтку їхнього пана.

— Ото розлютиться! — сказав Енді.

— Буде що послухати, коли він лаятиметься… — підхопив молодший за нього Джейк.

— І вилається ж він, йой! — погодилася кучерявенька Менді. — Я вчора чула їхню розмову за обідом: усе, до останнього словечка, бо сиділа у погребі, де місіс тримає великі глеки.

Менді напустила на себе поважності і гордо продефілювала ґанком. Однак варто зауважити, що хоч вона і чула бесіду господаря і работорговця, та нічого не второпала, бо, по-перше, вона ще нічого не розуміє у дорослих розмовах, а по-друге — вона мирно подрімувала собі поміж глеками, згорнувшись клубочком, мов кошеня.

Поки Гейлі під’їжджав до будинку, погана звістка перестріла його декілька разів. Маленькі чортики, дочекавшись його на ґанку, були дуже задоволені, бо таки почули потік брудної лайки чужого пана. Вони, регочучи і підсміюючись, стрибали з-під його батога і врешті-решт повалилися в купу на газоні біля ґанку, викрикуючи різні дурниці і дригаючи ногами.

— Хай лиш ви потрапите мені до рук! — просичав Гейлі крізь зуби.

— Поки що, слава Богу за допомогу, не втрапили! — крикнув Енді, переможно здійнявши руку, коли горе-работорговець відійшов на безпечну відстань, і скорчив йому услід люту гримасу.

— Та що ж це у вас коїться, Шелбі?! — надривно верещав Гейлі, без попередження вриваючись до вітальні. — Утекла, бестія, разом із хлопчиною?!

— Містере Гейлі, з нами жінка! — зробив йому зауваження містер Шелбі.

— Щиро перепрошую, леді! — Гейлі злегка поклонився, не змінюючи гнівного виразу обличчя. — Та дивні новини я почув, приїхавши до вашого маєтку, сер! Невже це правда?