Рафаелло Джованьйолі - Спартак

— Хочемо! Хочемо! — закричало п'ятдесят голосів зусібіч, бо такі видовища любили і гості Сулли, і кифаристи, і танцівниці, які радо відповідали: «Хочемо! Хочемо!», забувши, що запитували не їх.

— Так, так, гладіаторів, гладіаторів! Хай живе Сулла, найщедріший Сулла!

Негайно послали раба у школу гладіаторів з вілли. Він мав передати наказ Спартаку, аби той привів у трикліній п'ять пар гладіаторів. Тим часом раби звільнили частину зали, де повинен був відбуватися бій, і перевели танцівниць і музик у інший кінець кімнати, поближче до столів.

Хрісогон завів у залу десять гладіаторів: п'ятьох в одязі фракійців і п'ятьох в одязі самнітів.

— А де ж Спартак? — запитав Сулла Хрісогона.

— Його немає в школі. Мабуть, він у сестри.

У цю хвилину в трикліній увійшов захеканий Спартак. Приклавши руку до губ, він привітав Суллу і його гостей.

— Спартаку, — звернувся Сулла до рудиарія, — я хочу оцінити твоє мистецтво у навчанні фехтуванню. Зараз подивимося, чому навчилися й що вміють твої гладіатори.

— Вони лише два місяці вправляються у фехтуванні й ще мало чому встигли навчитися.

— Подивимося, подивимося, — сказав Сулла, а потім, звернувшись до гостей, додав: — Я не вніс нічого нового у наші звичаї, улаштовуючи бій гладіаторів під час бенкету я лише відродив звичай, що існував два століття тому в мешканців Кампаньї, ваших гідних предків, о сини Кум, перших жителів цієї місцевості.

Спартак був блідий, хвилювався, заїкався й, здавалося, погано розумів, що робить і що говорить.

Це витончене варварство, ця навмисна жорстокість, ця огидна хтива кровожерливість, виявлена з такою відвертістю і з таким звірячим спокоєм, викликали гнів у серці рудиарія. Нестерпно болісно було для нього усвідомлювати, що не зла воля юрби, не звіриний інстинкт нерозумної черні, а забаганка однієї лютої й п'яної людини та підла догідливість паразитів прирекли десять нещасних гладіаторів, чесних і гідних, здорових і сильних юнаків, битися без якої-небудь ворожості одне до одного й безславно загинути набагато раніше строку, призначеного їм природою.

Крім цих причин, була ще одна обставина, що підсилювала гнів Спартака: на його очах піддавався смертельній небезпеці його друг Арторікс, двадцятичотирьохлітній галл надзвичайно шляхетної зовнішності, гарної статури, з блідим обличчям і світлим волоссям. Спартак дуже любив його. Арторікс також прикипів до Спартака. І щойно рудиарію запропонували перейти у школу Сулли, він попросив купити Арторікса, пояснюючи це тим, що галл необхідний йому як помічник.

Розставляючи бійців один навпроти одного, Спартак схвильовано запитав пошепки молодого галла:

— Чому ти прийшов?

— Ми кинули кості, щоб вирішити, кому йти останнім назустріч смерті, — відповів Арторікс, — і я опинився серед тих, що програли: сама доля хоче, щоб я був серед перших десяти гладіаторів Сулли, які повинні боротися одне з одним.

Рудиарій нічого не відповів, але за мить, коли все було готово, підійшов до Сулли й сказав:

— Великодушний Сулло, дозволь послати у школу за іншим гладіатором, щоб поставити його на місце от цього, — і він вказав на Арторікса, — він…

— Чому ж він не може боротися? — запитав колишній диктатор.

— Він набагато сильніший від інших, і загін фракійців, у якому він повинен боротися, буде значно сильнішим за загін самнітів.

— І заради цього ти хочеш змусити нас чекати ще? Ні, нехай бореться цей, ми більше не бажаємо чекати. То гірше для самнітів!

Побачивши нетерпіння, що опанувало усіма присутніми, Сулла сам подав знак до початку бою.

Боротьба тривала недовго: за кілька хвилин один фракієць і два самніти були вбиті, а двоє інших нещасних лежали долі важко поранені, благаючи Суллу подарувати їм життя, і їм було даровано пощаду.

Останній самніт запекло захищався проти чотирьох фракійців, але невдовзі, поранений, послизнувся на крові, що розтеклася мозаїчною підлогою, і його друг Арторікс, очі якого були повні сліз, бажаючи позбавити вмираючого болісної агонії, з жалю простромив його мечем.

Переповнений трикліній загримів одностайними оплесками.

Їх увірвав Сулла, закричавши Спартаку хрипким, п'яним голосом:

— Ану ж бо, Спартаку, ти найдужчий, візьми щит одного з убитих, підніми меч цього фракійця, покажи свою силу й хоробрість: борися один проти чотирьох тих, що лишилися живими.

Пропозицію Сулли зустріли гучним схваленням, а бідолашний рудиарій був приголомшений так, ніби його вдарили дрючком по шолому. Йому здалося, що він втратив розум, що йому почулося, він застиг, спрямувавши погляд на Суллу Блідий, він стояв нерухомо й відчував, як по спині його котяться краплі холодного поту.