Віктор Близнець - Женя і Синько

Здесь есть возможность читать онлайн «Віктор Близнець - Женя і Синько» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1974, Издательство: Молодь, Жанр: Детская проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Женя і Синько: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Женя і Синько»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

П'ятикласницяЖеня Цибулько нама­лювала из дошці огірок. Раптом її огірок ожив, покрутив хвостиком і захрюкав. З цього починається ціла низка пригод, смішних і несподіваних, про які з гумором розповідає автор у новій повісті "Женя і Синько". У творі цікаво переплетена прав­да й вигадка, діють реальні й казкові ге­рої. Все це допомагає письменникові в невимушеній формі вести розмову про серйозні проблеми виховання дітей, про дванадцятилітніх хлопчиків і дівчаток. які живуть у великому індустріальному місті, про їхні стосунки з батьками і вчителями.

Женя і Синько — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Женя і Синько», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Мотя хлипав, кулачком розмазуючи сльози й стиха питав, чи сильно вдарили Женю, чи болить їй, а дівчинку турбувало інше:

— Давай, Мотю, тікати! Додому! Щоб нас на стадіоні, отам коло воріт, не перестріли!

Вона схопила малого за руку й потягла з гори, а дядько зіп’явся над ровом і гримів у туман:

— Я вас все одно знайду! Хулігани! Живі дерева так потрощили

ЯБЕДА ЧИ БОЯГУЗИ

Вже чверть години продовжувалися збори у 5-А. Але так нічого й не вдалося з’ясувати. Клас відмовчувався. Директор піднімав усіх підряд — від першої до останньої парти.

— Панченко! — неголосно назвав ще одне прізвище і, трохи набік схиливши голову, уважно подивився туди, де сидів дружок Бена.

Підскочив Панченко, жваво труснув білим чубчиком і відкинув пасмо назад.

— Ти був там? — спитав директор.

— Ні! — бадьоро відповів той. — Я там не був.

— Сідай.

І знову спокійно, з незворушною витримкою:

— Світлана Кущ!

Встала пухленька учениця, світлокоса, в білому фартушку, зашарілася до самих вух.

— Петре Максимовичу! — заговорила скоромовкою. — Я й дома не була під час епідемії. Мама відвезла мене в село до баби, в Іванково. У пальті, якщо хочете, у мене й квитки є з автобуса, я покажу…

— Ні, ні, не треба квитків. Сідай, Світланко…

— А ти, Зінчук?

— Я з грипом лежав, — почувся басок. — Три дні валявся. Спитайте в матері.

— Гаразд. А ти, Віоло?

— Петре Максимовичу, ви що? — Віола Зайченко стала в позу й ображено повела очима. — Та хіба могла я в таку погоду… та й взагалі… ви ж знаєте моїх батьків…

— Знаю, знаю. — Директор заклав руки в обсмикані поли піджака й пройшовся по класу. — Значить, ніхто там не був? — Він гірко посміхнувся до учнів. — Значить, молодший сержант міліції Рябошапка даремно наклепав на ваш клас у своєму рапорті? А сержант пише: «На місці злочину було знайдено чорний лакований козирок від кашкета (видно, одірваний грубою фізичною силою). На козирку видряпано гостряком ножа: «5-А клас. Уб’ю! Фантомас».

Білочубий Костя Панченко, що сидів за спиною у Жені Цибулько, неспокійно засовався на парті. Він зробив такий рух, наче поправляє козирок… та тьху!.. ніякого козирка не було!

— Як ти гадаєш, Андрію, — зупинився директор біля Бена й пильно подивився на цього патлатого рожевощокого хлопця. — Як ти гадаєш, чий то міг бути картуз? І хто з 5-А присвоїв собі ім’я Фантомаса — цього тупого французького кіногангстера?

Бен зашарівся, але тільки на мить, і тут же глянув на директора спокійними синьо-голубими очима (справжня тобі невинність) і випалив:

— Не можу знати!

— А як ти думаєш, хто був у той день на стадіоні?

— Теж не можу знать! Я там не сторож.

Заскрипів стілець. То закрутився на парті Андрон Кущолоб — вірний Бенів батько-мати-дід. Андрон сидів з самого початку зборів і з глибоким обуренням слухав оті: «Не я», «Не був», «Не знаю», а тепер уже й військове: «Не можу знать!»

— Сідай, Бене, — стомлено промовив директор. — Кругова порука. Або ні — кругове боягузтво. Один зробив зло і боїться признатися. Інший знає, хто це зло зробив, та боїться сказати, щоб не нажити собі ворога. Так, дорогі п’ятикласники?

Всі похмуро мовчали. І тоді з першого ряду підвівся Андрон Кущолоб, тільки не зразу, а зачургав ногами, засовав по паркету тісну для нього парту і нарешті випростався — високий, плоскогрудий, як дошка, з витягнутою шиєю, з довгим кістлявим лицем. Із великих заглибин дивились на учнів трохи оторопілі, старечо-безбарвні очі.

— Товариші! — хрипко гукнув Андрон, як на врочистій лінійці (дід, видно, хвилювався, бо гострий кадик у нього бігав сюди-туди, немов шатун). — Що це мені за мовчанка, скажіть? Що це за дружба, якщо ви форменим чином покриваєте громителів парку, стало буть, народного добра? Я розумію, ото дружба була, коли нас поставили — а було це на станції Канатово, в дев’ятнадцятім году, да-а-а, — приткнули нас до стінки й бандити кожному палашем у груди: «Хто зірвав отаманський вагон?!» А ми мовчимо, бо гуртом зривали бандитське кубло, і нам така резолюція: або всіх порубають на фарш, або тільки того, на кого вкажемо. А ми мовчимо, щоб коли помирати, то разом, і тут виступає наперед наш агітпропівець Пантюша, знаменито він грав на балалайці, особливо цю — «Світить місяць, світить ясний»… Виходить Пантюша, тикає на нас пальцем, осміхається і так, знаєте, каже бандитам форменим чином: «Відпустіть їх, каже, це темні сільські тумаки, непричетні вони до діла. Я сам, каже вагон зірвав, стало буть — по заданію ревкому…» Ми стоїмо як вкопані, а Пантюшу поклали на колоду і на наших очах шашкою — так і так! На шматки, і кров калюжею…

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Женя і Синько»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Женя і Синько» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Женя і Синько»

Обсуждение, отзывы о книге «Женя і Синько» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.