Френсіс Бернет - Маленький лорд Фонтлерой

Містер Гобс усе читав газети, аж доки йому голова не пішла обертом. Врешті-решт він запросив до себе Діка, аби після роботи з ним усе обговорити. Обоє тільки тепер усвідомили, якою важливою особою був граф Доринкурт, який він багатий, скільки маєтків йому належить і в якому розкішному замку мешкає. І що більше вони довідувалися, то більше їх ці новини втягували.

— Слухай, тре' навести там якийсь порядок, — проказав містер Гобс. — Тре' нарешті розібратися, хто там граф, а хто не граф.

Ясна річ, зробити вони не могли нічого — окрім хіба що написати листа Седрикові і висловити йому свою підтримку і симпатію. Отож, довідавшись про клопоти, які спіткали Седрика, друзі негайно узялися писати листи. Скінчивши, дали одне одному прочитати написане.

Ось що містер Гобс прочитав у Діковому листі:

Дорогий друже твого листа я дістав і містир Гобс такош нам обом шкода шо в тебе такі тара-пати, ми про тебе якрас ту балакаєм слухай ти там ся тримай і не давай нікому тебе обібрати, бо довкола повно всяких дурисвітів тільки ся загаєш як тебе і обчистят. Але я хтів тобі сказати шо я нітрохи ни забув шо ти для мене зробив тому як не буде інакшого виходу в тебе то можиш йти до мене і будем працювати разом, справи в мене йдут добре а тебе я образити не дам нікому ну а як хтось з тих крутіїв до тебе ся попхає то буде мати справу з майстомДіком Тіптоном Ото і все наразі.

Дік

А Дік тим часом читав листа містера Гобса:

Дорогий сер,

Листа Вашого отримав і бачу, що справи кепські. Переконаний, що тут все підлаштували. А за такими крутіями треба ой як дивитися…

Ну а листа пишу, аби сказати дві речі. Я сам тим всім займуся. Не переживайте, я знайду адвоката. Зроблю все, що в моїх силах. Але в найгіршому разі —значить, коли не дамо собі ради з тими графами — то приходьте до мене у крамницю, будем компаньйонами. Так у Вас буде і робота, і дах над головою, і Ваш вірний друг,

Сайлас Гобс.

— Ну що ж, — сказав містер Гобс, повертаючи Дікові його листа, — як він тепер не граф, то ми з тобою вже про нього подбаємо.

— Правду кажете, — відповів Дік. — Я все його обстоюю. Бо люблю того малого… та і як його не любити.

Наступного ранку Дікові вдалося неабияк здивувати одного зі своїх клієнтів, а саме одного молодого адвоката. Звісно, адвокат той, як і всі молоді правники на початку кар'єри, жив бідно, проте був це справді обдарований енергійний чоловік, з гострим проникливим розумом, добрий на вдачу. Він мав скромну контору неподалік від Дікової робітні і Дік кожного ранку ґлянцував його зношені черевики. При цьому молодий чоловік завжди по-дружньому перемовлявся з Діком, жартував із ним.

А того ранку адвокат прийшов з газетою — у якій також писалося про знаменитостей, про всякі сенсації і подібні речі. Отож він поставив черевик на підніжку, а сам узявся її переглядати. Коли ж Дік скінчив свою роботу, адвокат простягнув йому ту газету.

— Це тобі, Діку, — мовив він. — Можеш собі переглянути за сніданком, коли підеш до Дельмоніко. Там є фотографії одного англійського замку, та ще графської невістки. Вродлива жінка, нічого не скажеш, і коси має розкішні. Тільки що якусь бучу там влаштувала. Мусиш запізнатися з життям графів та інших аристократів, Діку. І почати можеш якраз з вельмишановного графа Доринкурта і леді Фонтлерой. Гей, та що з тобою, хлопче?

Фотографії, на які показував адвокат, були розміщені на першій сторінці, і Дік, щойно глипнувши на них, так і прикипів до газети, широко відкривши очі і роззявивши рота від несподіванки. Справді, хлопець аж поблід на виду — так схвилювався.

— То що діється, Діку? — допитувався адвокат. — Що тебе так приголомшило?

А Дік усе не міг отямитися від побаченого. Він лише показував на світлину, під якою було вміщено підпис: «Матір Клемента (леді Фонтлерой)».

З фотографії на нього дивилася яскрава вродлива жінка, з чорним як смоль волоссям, заплетеним у коси й укладеним вінком на голові.

— То вона! — вигукнув Дік. — О Боже, та я знаю її ліпше, ніж вас!

Молодий чоловік зайшовся сміхом.

— І де то ти її бачив, Діку? — поспитав нарешті. — У Ньюпорті? А може, під час останнього твого візиту до Парижу?

Та Дікові явно було не до сміху. Він негайно узявся збирати свої щітки і коробки з пастами, немовби у нього з'явилася пильна справа.

— Не важить де, — вимовив Дік. — Але я її знаю! На нині з роботою все.

І за яких п'ять хвилин він уже щодуху мчав до крамниці містера Гобса.

У першу мить містер Гобс навіть не повірив своїм очам, бо щойно підвів погляд з-за прилавка — як ото уздрів Діка, який влетів до крамниці з газетою в руці. Хлопець так засапався від бігу, що аж не міг говорити, а лише кинув газету на прилавок.