Віктор Близнець - Як народжується стежка

— Тась, тась, тась! — кличе останніх баба Ганя.

Вона стоїть на воротях — стара маленька жіночка. Видно лише її хустку, та широку рясну спідницю, та ще те, як вона склала руки на грудях — милується колгоспною птицею. Качки відгукуються на її голос, шульпотять, перебирають ногами швидше, і бабуня говорить: «От розумники, от золоті мої діти!»

І зачиняє за ними ворота.

На подвір ї качки збираються в тісний гурт, довго вмощуються, всідаються на траву, чистять дзьоби, пера, стиха перемовляються. Потім ховають голови під крила і — засинають.

Ніч покриває їх темрявою, теплим туманом, роса лягає на землю, а вони сплять собі, ніби купа сірих горбочків, і сниться їм річка, плюскіт м’якої літньої води, жирні пуголовки у прибережних затоках.

Ніколи баба не чула, щоб хтось тривожив птицю вночі.

Та якось удосвіта, тільки вона прокинулась у сторожці і зібралась іти до птахів, раптом озвалась, задеренчала шибка.

Щось фуркнуло попід вікнами, скрикнули разом качки, забили крилами, заметались по всьому подвір’ї.

Сліпа й гаряча від сну, вискочила баба з комірчини.

А на фермі пір’я літає хмарою. Качок закружляло й розкидало хтозна-куди. Ситі й неповороткі, позастрявали вони в кущах, в перекинутих відрах, між планками старенького плоту. Б’ють крилами, гребуть у повітрі лапами, викахкують, аж захлинаються.

І бачить баба: щось руде й перелякане шмигнуло в дірку під плотом, потягло у зубах качку.

— Лисиця! — сплеснула баба руками. — А щоб тобі добра не було! Злодійко! Віддай качку, віддай, кажу тобі!

Пригнулась, схопила палицю і пошпудила на лисицю. Та не попала. Швиденько почовгала за нею.

Коло самої ферми починався колгоспний лан, якраз наливалося жито, високе й густе. Туди, через дорогу, і подалась лисиця, волочучи за собою качку. Баба знов жбурнула палицю. Дринькнула вишничина на сухих грудках. Лисиця, видно, злякалась. Присіла, неспокійно забігала очима. Вона була ще молода, полохлива і ніяк не могла упоратись із такою важкою здобиччю.

— Ачу! — крикнула баба.

Лисиця кинула качку, злодійкувато крутнулась, дзявкнула по-собачому і побігла в жито, низько опустивши хвоста.

Баба Ганя підібрала качку. Думала, що нежива. Але качка, хоч і слабо, стріпувала крилом, шарпалась, розтуляла то одне, то друге око.

«Очунює!» — зраділа стара. Правда, коли пустила качку на землю, та лягла на бік, якась приглушена й пом’ята, і крило розпустила віялом. Тут господарка додивилася, що в птахи переламана ніжка.

— От нещастя! — забідкалась баба і почала сварити лисицю. — Що ж ти наробила, окаянна душа! Скалічила мені руденьку! Найкращу несушку!

Постояла, зітхнула баба і вже спокійніше мовила:

— Ну, нічого. Спробую тебе підлікувати.

Забрала качку в свою сторожку. Перев’язала їй марлею ногу, щоб рівненько зросталась, і пустила під лаву. Настелила в кутку соломи. Та все заглядала туди, гомоніла, розпитувала її: «Що ж тобі дати, сердешна? Може, зерна? Чи трави з берега? Чи води свіженької підлити? От клопіт мені, ти ж нічого не їси!»

Качка й справді не хотіла їсти. Тихо й сумно сиділа під лавою, не ворушилась. Часто засинала, і в неї, сонної, голова сама виповзала з-під крила і потихеньку опускалась вниз, аж поки не стукала дзьобом об долівку. Тоді качка скрикувала, злякано билась у кутку — мабуть, їй снилась лисиця.

На другий чи на третій день вона трохи очуняла. Зашаруділа в соломі. Боком, розпластано поповзла до миски, підпихаючись крилом. У неї, очевидно, страшно пересохло в горлі. Вона довго, з оторопілим виглядом пила воду, важко віддихувалась і тут же заснула над мискою.

Ще минув день-два, і качка почала вставати. Низько, аж до землі, припадала на одне крило, та все-таки виходила з-під лави. Дибуляла по комірчині, вибиралась навіть у сіни і там ловила собі під порогом жуків.

Баба назвала її Кривенькою. Бо видно було, що так і доведеться пташині весь вік шкандибати.

— Тась, тась! — кликала її Ганна Іванівна і несла до лави повну пригорщу пшона.

Кривенька весело кахкала, спиналась на здорову ногу і шкутильгала до баби, зазираючи їй у руки дробинками чорних живих очей. Пір’я на ній, що злиняло було й вицвіло, тепер знову розгладилось, стало туге й блискуче.

Словом, одужала Кривенька.