Малгожата-Кароліна Пекарська - Клас пані Чайки

Фотопластикон виявився чималим приміщенням, у якому чільне місце займала велика дерев’яна бочка, оточена місцями для сидіння. Той, хто сідав перед нею, бачив на рівні очей два отвори, до яких треба було присунутися впритул і, як крізь бінокль, переглядати знімки, що рухалися перед очима.

Екскурсовод хотів було щось сказати, але… не встиг навіть рота відкрити, бо Алекс запитав першим:

— А це правда, що саме цей фотопластикон знімали у «Ва-банку»?

— Ні, — спокійно відказав екскурсовод, але більше нічого не зміг додати, бо приміщенням прокотився гомін розчарування. — Ті фото робили в кіноательє в Лодзі, — почули учні, коли пані Чайці вдалося втишити галасливий гурт.

— Але в цього фотопластикону теж є своя кіноісторія.

— Яка? Яка? — посипалися зусібіч запитання.

— Хто з вас дивився серіал «Ставка більша за життя»?

Лише кілька учнів підняли руки.

— Та хто б його дивився, таку старизну, — пирхнув Чорний Міхал, хоча цей серіал він якраз знав досить добре.

— У цьому серіалі знімали й наш фотопластикон.

— Тобі нічим не догодиш, — зауважив Алекс.

— Про що це ти? — запитав Чорний Міхал.

— Спершу тобі не подобався фотопластикон. Тепер — старий серіал. Але цифрового фотика в тебе немає, хіба що якийсь допотопний, — закінчив Алекс і зневажливо пхикнув. Міхал глянув на свого «Зеніта». Старий апарат служив йому вже не перший рік.

— Я свій фотик люблю, — буркнув він. Проте Алекс його не чув. Екскурсовод саме демонстрував їм знімки старої Варшави. З динаміків линула музика Шопена.

— Мабуть, фотопластикон був для людей чимось на зразок кіно? — запитала Каміла.

Міхал глянув у її бік. Дівчина сиділа біля Малгосі. Вона саме відвела погляд від фотографій, які повільно рухалися перед нею, і вичікувально дивилася на екскурсовода.

— Так, але не лише це. Раніше не кожен міг зробити собі фото, а тут, заплативши невелику суму, можна було дивитися знімки далеких країн…

— Наприклад, Англії, — в’їдливо зауважила Каська.

— Ой, перестань ти з тією Англією, бо мене зараз знудить, — сказав Білий Міхал.

— Тобі, звісно, більше сподобалися б фотки голих бабів, — не вгавала Каська.

— Якщо вони не схожі на тебе, — відрізав Міхал. — А взагалі, уяви собі, що мене це не дуже цікавить. Голу бабу я в житті вже бачив.

— Але, мабуть, лише один раз!

— Люди! Тримайте мене! Невже ніхто не спроможний примусити цю ідіотку замовкнути? — вигукнув Міхал і глянув на товаришів.

— У «Ва-банку» вони дивилися у фотопластиконі на голих бабів, — заявив Мацек.

— Скажіть, а голі баби у вас є? — загукали кілька хлопців, ховаючись за спинами інших, аби дорослі не впіймали їх на гарячому. Екскурсовод безпорадно глянув на вчительок.

— Та вгамуйтеся ви! — сказала пані Чайка. — Безсоромники!

— А тобі важливо мати її фотки, га? — запитав Алекс Чорного Міхала, коли той дорогою додому знову фотографував у автобусі Камілу.

— Чого тобі? — спитав Міхал.

— Нічого. Просто кажу, що ти весь час фоткаєш Камілу…

— Я всіх знімаю.

— Та не прикидайся. Я бачив. Каміла за сніданком, перед ґанком, із дзбанком…

— Іди полікуйся!

— Ой, це тобі невдовзі доведеться лікуватися.

— Мені? А від чого?

— Лікуватимеш розбите серце! — вигукнув Алекс і, простягнувши вперед руки, закричав: — У Міхала серденько тьохкає, наче поросятко рохкає.

— Знаєш, що? Такі віршики, мабуть, ще твій дідусь розповідав… — сказав Міхал. Але відчув, як у нього спалахнули щоки. Тим більше, що якраз у цю мить Каміла глянула в його бік і захихотіла.

— Хлопці! Весь автобус на вас дивиться! — присоромила пані Чайка.

— Вдома, напевне, вставиш цю фотку в рамку й триматимеш під подушкою, а перед сном молитимешся на неї, — підколов Алекс пошепки, щоб не почула класна керівничка. І тоді Міхал зробив те, чого сам від себе не сподівався. Він відкрив фотоапарат, засвітивши при цьому плівку, і повісив її приголомшеному Алексові на шию. А тоді висів з автобуса на найближчій зупинці. За це наступного дня отримав до щоденника зауваження.

«Усе-таки цей клас дуже недружний і конфліктний», — думала пані Чайка дорогою до вчительської. Такі думки виникли в неї після нещодавнього незакінченого уроку, який проводила сексолог. Після цього довелося попересаджувати майже всіх. Хоча вона й не бачила того, що діялося на уроці, бо тактовно залишила свій I-А наодинці із сексологом. Проте вираз обличчя лікарки свідчив про те, що їй було аж ніяк не весело.