Малгожата-Кароліна Пекарська - Клас пані Чайки

Усі з’юрмилися біля столів, заповнених фігурками оленів, зубрів, лосів, термометрами, прикрашеними мохом та штучними грибами.

— А я купив ложку! Дерев’яну! — вигукував Матеуш. — Удома поглинатиму нею супербігос, [14] Бігос — тушкована капуста зі шматками м’яса або ковбаси. який мені приготує бабця! Оце буде ложка саме для нього!

На базу повернулися перед обідом. На жаль, Матеуш не зміг скористатися новою ложкою, бо порції виявилися занадто малі. А ввечері на всіх чекало вогнище.

— Усі, в кого є «Off» чи інший засіб від комах, повинні побризкатися, бо ввечері кусатимуть комарі, — порадила пані Чайка й подалася до своєї кімнати.

Перевдяганню перед вогнищем, здавалося, не буде кінця.

— Касько! Навіщо ти фарбуєшся помадою, ти ж зараз їстимеш ковбаски просто із шампура! — вигукнула пані Чайка, заставши Каську в душовій за макіяжем. — Здуріти з тобою можна! У міні-спідниці на вогнище! Негайно переодягатися! Там комарі, грязюка, і взагалі це не місце, куди так ото вичепурюються!

Матеуш сам з’їв чотири ковбаски, хоча було по одній на душу. Але… хіба ж він не пилосос? Стільки ковбасок залишилося недоїденими! На загальну втіху, хлопець позабирав собі рештки їжі на ніч.

Після повернення на базу й відбою почався галас і біганина. Усі гасали одне за одним, підглядали в замкову шпарину й чудово розважалися, доки Міхалові, який підглядав за Камілою, не набили клямкою ґулю на лобі, а Агнешці, котра підслуховувала хлопців, не зацідили дверима у вухо. Нарешті все затихло.

Матеуш ліг до ліжка з… ложкою, чим неабияк розсмішив своїх друзів.

— Слухай, ти часом не кухарем збираєшся стати? — поцікавився Мацек.

— Умгу, — відказав Матеуш, запихаючись принесеними з вогнища залишками ковбасок.

Міхал із Патриком почали суперечку, кому з них спати нагорі, а кому внизу двоповерхового ліжка. Матеушеві прохання — мовляв, він хоче спокійно перетравити спожите — не подіяли, і раптом хлопець відчув, як на голові в нього опинилися шкарпетки, що ними хлопці жбурляли один в одного.

Завтра на них чекали відвідини музею, оглядова вежа, а по обіді мали повертатися додому. Прокинулися на диво легко. Усі, мов від доторку чарівної палички, встали о шостій. Тільки Матеуш мав паскудний настрій, бо не міг знайти жодної пари шкарпеток, ані чистих, ані брудних. Шкарпетки зникли, мов крізь землю провалилися. Довелося вчительці позичити йому свої.

Відвідини музею, обід та збори минули спокійно. Матеуш нагромадив собі купу їжі під час обіду. Крім того, зазирнув до крамнички біля бази й купив пончиків на дорогу.

Коли автобус рушив, щоб до восьмої бути вдома, Матеуш наминав уже третього пончика.

Десь через годину після від’їзду хтось торкнув пані Чайку за плече. Учителька, яка куняла на передньому сидінні, схопилася. То був Мацек.

— Пані вчителько, — сказав він. — Пилососові недобре.

— Що трапилося? — учителька протерла очі, бо їй здалося, що вона не дочула.

— Матеушеві зле, йому болить живіт, — повторив Мацек. — Він весь час поглинав усе, що міг, і тепер його нудить.

Автобус зупинили. Хлопцеві було страх як погано. Пані Чайка бігала по воду, обмивала йому обличчя, Матеуш був весь зелений на виду. Мацек співав складену щойно пісеньку про пилосос, який отруївся ковбасою, а водій побіг на найближчу автозаправку по несолодкий чай та активоване вугілля. Зрештою, це була єдина неприємна пригода. Після повернення класна керівничка вирішила, що іспит склали всі, і їм можна їхати до літнього табору. Якщо не під час цих канікул, то на наступних неодмінно.

— Але Матеушеві доведеться дотримуватися дієти! — весело додала вона. Спустошуй собі на здоров’я холодильник удома!

Матеуш похнюпився.

— Воно б усе нічого, — сумно озвався він. — Та уявляєте, я в цій клятій Біловежі забув свою ложку!

Камілі не хотілося їхати на море.

— То й що з того, що до Хорватії? — запитала вона маму. — Коли в мене там друзів не буде!

— Хтось та й трапиться… — мама прасувала одяг і складала його до шафи. Вона відчувала, що Каміла хотіла б, аби Малгося теж поїхала з ними. Місце в машині знайшлося б, але… у батьків її подруги не було грошей на таку поїздку, і вони б ніколи не погодилися, щоб їхня донька скористалася чиєюсь ласкою. — Приїдуть Маєвські із сином, — повідомила мама й додала, наче Каміла не знала: — Він твого віку.

— Ой леле! Та вже краще вмерти, — зойкнула дівчина, а тоді буркнула: — Шкода, що в мене немає сестри! — І зачинилася у своїй кімнаті.