Малгожата-Кароліна Пекарська - Клас пані Чайки

— Е-е-е. Тобі лише так здається. Крім того, у них це минеться за кілька днів, усі її зненавидять. От побачиш. Спитай хоч Сташека чи Томека.

— Це хто?

— Ті, що сидять за мною. Друзі ще з дитячого садка. Ходили з нами до одного класу. І живуть поруч, — Мацек махнув рукою кудись у бік костелу.

— А я тут, — сказала Малгося, зупиняючись біля свого будинку.

— Я трохи далі, — відповів Мацек, але не рушив з місця.

Малгося теж не ворухнулася. Вона зовсім не знала, що сказати.

— Я бачила тебе в бібліотеці, — мовила вона трохи згодом, і в цю мить Мацек вигукнув:

— Точно! Я знав, що вже десь тебе зустрічав! — і хотів було щось додати, але тут Малгосю покликала мама.

Наступного дня на першому уроці була виховна година. Класна керівничка загадала обрати старосту й скарбника.

— Я розумію, що не всі ще перезнайомилися, але такі організаційні справи треба залагоджувати якомога швидше, — сказала вона.

— Тоді я хотіла б запропонувати кандидатуру Кінги, — озвався чийсь голос.

— А ти звешся…

— Єва, — відповіла дівчина. У неї була коротка стрижка і ямочки на щоках. — Кінга вчилася зі мною в школі й чотири роки була старостою. У неї є досвід.

— А сама Кінга хоче? — поцікавилася вчителька.

— Якщо клас не проти, я згодна, — відповіла Кінга, і всі присутні глянули на неї.

— Хто-небудь хоче висунути іншу кандидатуру?

Ніхто не відповів.

— Отже, Кінга буде старостою класу. А що зі скарбником?

Після цього питання запанувала тривала й незручна мовчанка.

— Може, той, хто в їхньому класі вже був скарбником? — почулося з-під вікна.

Усі глянули туди. Чорнявий хлопець, який учора ніс Касьчиного рюкзака додому, вочевидь кепкував з Кінги, Єви і заодно із класної керівнички.

— Напевне, він не ходить до нашого класу, але чого там…

— Тоді, може, ти? — запитала вчителька, але хлопець засміявся й, зневажливо пирхнувши, відказав:

— У мене є важливіші справи.

— Тебе звати…

Пані Чайка дивилася на учня, чиє ім’я марно силкувалася пригадати.

— Міхал. А ви, якщо не помиляюся… наша класна керівничка, пані Барбара Чайка, — відповів той, вдаючи, що намагається, як і вона, згадати прізвище.

— А ти не надто вихований.

— Бо це не аудієнція в короля, — відрубав чорнявий і сів, голосно грюкнувши стільцем.

Якусь мить у класі панувала тиша, яку порушили неголосні слова пані Чайки.

— Відтепер мої уроки будуть для тебе аудієнцією. Наразі я дозволяю тобі бути на них присутнім. І раджу цим дозволом скористатися. Бо якщо я тебе вижену, прийдеш до мене з батьком. Зрозуміло?

— У мене немає батька.

— Тоді з матір’ю, бабусею чи будь-ким із рідних! — класна керівничка виглядала роздратованою. — Зрозумів?

— Так.

— Пані вчителько! — Малгося підняла руку. — Я хотіла запропонувати кандидатуру Каськи на скарбника, — швиденько проказала дівчина те, про що вже довгенько думала. Може, коли вона першою простягне руку Касьці, та не буде більше так поводитися? Так, як уранці, коли сказала в гардеробі: «О-о-о! Бачу, дитинка придбала собі тапочки».

— У мене теж є важливіші справи, аніж бути якимсь там скарбником. А ти не підлещуйся, бо однаково нічого не вийде, — пирхнула Каська.

Малгося аж зіщулилася на ті слова, проте зараз Каська більше не видавалася їй такою гарною, як раніше. Дівчина задоволено відзначила, що у визнаної красуні ламке волосся й негарна родимка на щоці.

— Це вже занадто! — обурилася пані Чайка. — Перша виховна година, а скидається на те, що в класі всі шукають сварки. Тебе, моя люба, я взагалі не розумію, — звернулася вона до Каськи. — Ти вбралася, мов на показ моделей, а не до школи. Однокласниця простягнула тобі руку, даючи зрозуміти, що довіряє тобі, а ти цю руку відштовхуєш. Неймовірно! Після цього скажу тобі, що навіть коли б ти й хотіла стати скарбником, я не погоджуся. Отож нічого ми не вирішили. Хто буде скарбником? У кого які пропозиції? Чи хтось сам зголоситься?

Учителька роззирнулася класом.

— Бачу, — мовила вона, — що доведеться обирати навмання. Тому нехай скарбником буде той, хто в журналі тринадцятий за списком. Це в нас… — повільно проказала вона, підсуваючи до себе журнал і зазираючи до списку, — Міхал… — і глянула на хлопця, із яким щойно відбула неприємну розмову.

— Я точно не тринадцятий! — відказав чорнявий. — Я на самому початку списку.

— О Боже! Та яка різниця, — скипів Мацек, але не встиг нічого додати, бо з-за першої парти підвівся світловолосий хлопчина й флегматично озвався: