Стефан Грабинський - Саламандра (збірник)

А «справа» й направду була чудернацькою і загадковою.

Від певного часу з’явився на лініях державної колії якийсь потяг, не вписаний до жодних реєстрів, не зазначений у переліку курсуючих поїздів, словом, зайда без номеру і патенту. І годі було навіть з’ясувати, до якої категорії він належить, і з якої фабрики вийшов, бо його блискавичні з’яви і зникнення унеможливлювали всяку орієнтацію. Хоча, коли судити з нечуваної швидкості, з якою пролітав повз ошелешених очевидців, мусив посідати вельми високий ступінь: був це потяг щонайменше блискавичний.

Але найбільше турбувала ця його непередбачуваність. Зайда з’являвся то там, то сям, зненацька вигулькував не знати звідки, пролітав із сатанинським гуркотом по рейках і зникав у далечі. Нині його бачили біля станції М., завтра випірнав десь у чистому полі за В., кількома днями пізніше шубовснув повз будку обхідника в околиці Р.

Спершу всі зійшлися на тому, що шалений потяг належить до чинного штату, і його досі не затверджено в розкладі тільки через недбалість, а чи помилку служби. Почалися розслідування, нескінченні з’ясовування, переговори між станціями – і все марно. Цей нахаба начебто кпив із силкувань урядовців, виринаючи зазвичай там, де на нього найменше чекали.

А найбільше приголомшував факт, що його ніде не можна було заскочити, наздогнати чи затримати. Спроби погоні за одною з найпотужніших машин, визнаною останнім словом техніки, зазнали прикрого фіаско, несамовитий потяг бив усі рекорди швидкості.

Поволі коліярів огортав забобонний ляк і глуха, притлумлена страхом лють. Це було таки нечувано! Відвіку поїзди курсували згідно з запровадженим згори розкладом, який планувався в дирекціях, затверджувався в міністерствах, реалізовувався в русі – і завжди все можна було врахувати, сяк-так передбачити, а коли й траплялася якась помилка або недогляд, то їх можна було направити чи бодай логічно витлумачити – аж тут раптом на колію висковзує непроханий гість і порушує порядок, обертає на ніщо регламент, вносить у гармонійний організм зародки безладдя і хаосу!

І ціле щастя, що досі сей самозванець не викликав жодної катастрофи. Був це направду вражаючий факт. Якось завше відтинок колії, на якому вигулькував, був у той мент вільний. Дотепер не трапилося жодного зіткнення. Одначе це могло статися будь-якої миті, тому що шаленець поволі проявляв схильність саме до такого трафунку. В його з’явах спостерігалася певна хіть до тісніших контактів із регулярно курсуючими товаришами. Якщо спершу він уникав їхнього сусідства, виринаючи на значній відстані за чи перед ними, то нині волів скорочувати дистанцію. Якось уже був проскочив обіч експреса дорогою до О., тиждень тому заледве розминувся з пасажирським на відрізку між С. і Ф., днями якимсь дивом щасливо перетнувся зі швидким із В.

Начальники станцій здригалися від рапортів про ті «щасливі випадки», котрі треба було завдячувати лише подвійній стрічці колії і обачності машиністів. А вони щодалі частішали, натомість шанси на те, що чергова стріча знову минеться без аварії, маліли що не день.

Відтак зайда з утікача перемінився на переслідувача, рухомого якоюсь магнетичою силою, і загрожував повною деструкцією старого порядку. Будь-якої миті історія могла завершитися трагічно.

Упродовж останнього місяця начальник Горської станції забув про сон і спокій. В очікуванні небажаного візитера він ні вдень, ні вночі не полишав свого посту, котрий ще й року не збігло, як обійняв у визнання своєї «енергії і виняткової свідомості». А дільниця була важлива, бо в Горську перетиналися дві головні колійові лінії і зосереджувався рух цілого краю.

Нині ж, коли зважити на небувалий наплив пасажирів і напружену ситуацію, його посада стала надміру обтяжлива.

Поволі надходив вечір. Розсіювали світло електричні жарівки, множили свої потужні проекції рефлектори. У зелених вогнях стрілок зблискували похмуро-металевим полиском рейки, звиваючись холодними залізними змійками. Замиготів у напівмороці тьмяний ліхтарик кондуктора, блимнув сигнал обхідника. У далині, ген-ген за двірцем, там де гаснуть смарагдові очі ліхтарів, креслив свої нічні знаки станційний семафор.

Оце, власне, здригнувся, поповз догори і навскісно завмер під кутом у 45 градусів: наближався пасажирський з Бжеска.

Уже було чути задихане сопіння локомотива, розміряний гуркіт коліс, уже виднілися його ясно-жовті окуляри. Уже в’їжджав на станцію…