Антология - Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.

Тоді Євладій взяв ножа і, врізавши собі мізинця, підписав карту власною кров'ю та дав її Фармадею. А той звелів слугам своїм:

– Ідіте ж, слуги мої, обступіть келію, в якій живе Корасія, та завдайте їй великую тугу, завдайте їй любов до Євладія велику.

Так вони і вчинили, наславши на неї любов велику до Євладія, тугу і смуток за світським життям. Однієї ночі вона затужила вельми й відчула огиду до життя в обителі святій. Як почули отець і мати її про те, поспішили до неї і сказали:

– Пощо так тужиш і сумуєш, чадо? Все ж бо у руках твоїх – і їжа, і напої, і вбрання, і скарби. Чого ж тобі бракує?

Вона відказала:

– Отче мій і мати моя, мужа потребує серце моє.

Щойно почув Синклитіян такі слова від Корасії, заплакали вельми отець і мати, зажурилися:

– О, хто погасить світлу свічу у домі нашому? О, хто оборонить церкву на землі, якою так ангели Божії тішаться? Хто погасить церковну лампаду? Опам'ятайся, чадо! У темен путь грядеш!

Рече Корасія:

– Отче мій, послухай мене! В тузі я є великій. Дай ми мужа Євладія!

Синклитіян рече:

– О, дитя, дитя, я є твоїм вітцем! Ми з матір'ю твоєю надіялися завдяки тобі добути спасения. Змилуйся, дитино, повернися до Господа Бога!

Корасія рече:

– Отче мій, якщо не даси ми мужа Євладія, то гіркою смертю умру.

Синклитіян рече:

– О, дитя, якщо серце твоє мужа прагне, то знайду тобі чоловіка славного, багатого, з великим маєтком, а Євладій – то тілько слуга наш.

Коли почула Корасія тії слова, то стала себе за горло душити й кричати:

– Помилуй мене, отче! Євладія хочу взяти за мужа собі!

Синклитіян, не знаючи, що має чинити, зібрав боярів і зробив великий банкет, і віддав Корасії мужа Євладія, й обдарував їх палацами та майном усім своїм. А сам узяв свою жону та подалися у монастир – він у той, де були ченці, а вона в той, де були черниці. Євладій же жив із жоною своєю, але уникав церкви Господньої. Корасія цьому дивувалася і мовила йому:

– Пощо, чоловіче, не ходиш в церкву Господню?

Він же тільки відбріхувався. Та вже й бояри і слуги стали допитуватися в Корасії:

– Чому Євладій не провідує церкви?

Врешті прийшла Корасія і рече йому:

– Якщо не підеш до церви Христової і не причастишся Божеським тайнам, то я смерті собі гіркої завдам.

Він же, не маючи, що відказати, мусив їй висповідати все, що ся з ним діяло і як ся дияволу записав. Тоє почувши, Корасія з великим зітханням сказала:

– О, горе мені! Боже мій, ти і себе занапастив, і мене! Чом же я не послухалася батьків моїх?

І стала кричати і бити себе по лиці, плачучи вельми, і пішла у Кападокію до святителя великого Василія, кажучи:

– Помилуй м'я, владико святий! Не послухала-м родичів своїх, але-м у темний путь пішла.

І оповіла святителеві Василію Корасія все, що ся діяло з Євладієм. У той час святитель послав по Євладія і питає його:

– Правду жона твоя каже?

Євладій же рече:

– О, владико святий, правду каже.

– О, чоловіче, чоловіче, соблазнився єси. – Просльозився святитель і рече: – Але іще запитую тя, чи хочеш повернутися до Господа Бога нашого?

– О, владико, хотів би, але юж не можна, бо-м ся записав дияволови і дав-єм запис свій в руки Фармадею старшому.

Василій рече:

– Оце кажу тобі: чи полюбить серце твоє Бога, якщо повернеться до Христа?

– Ох, полюбив би-м, владико, і молився б за тебе, якби-сь м'я міг від диявола оборонити!

Тоді взяв святитель Василій Євладія за десницю і, завівши його у свою келію та лишивши їжі і води, затворив там, і пробув Євладій в келії три дні, а Василій-святитель непрестанно біля престолу Господнього служив і молився за Євладія. Корасія ж бо сказала собі:

– Господи, не вступлюся я звідси, доки не побачу Євладія. І стала молитися разом зі святим Василієм.

I от приходе святий Василій у свою келію та рече до Євладія:

– Як ся маєш, Євладію?

Євладій рече:

– Зле мені, владико! Біси не покидають мене, стріляють, б'ють мене й мордують.

Василій непрестанно біля престолу стояв і молився з Корасією, а як минуло наступних три дні, знову прийшов Василій і спитав:

– Як ся маєш, Євладію?

Він же відповів:

– О, владико, голос їхній тілько чую, а самих їх не бачу.

Тоді Василій втішився і закликав людей і священиків, і зібралося всього люду шість сот. Святий же Василій рече до них:

– О, друзі і браття, одна вівця заблудила від стада Христового. Поможіте, браття, одірвати її від вовка.

І, повідавши їм правду, роздав кожному з них по свічці. Потім узяв святитель Євладія за десницю, увів його до церкви, запровадив до церковного престолу і почав служити літургію над Євладієм. І всі люди заспівали одноголосно: «Господи, помилуй!». Глянув Євладій і побачив диявола, що літав, як орел, аби викрасти його. Закричав Євладій: