Антология - Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.

І він свеї жінки випитався.

А вона каже:

– Є ще одна моя сестра. Якби її дістати, то би ще твій брат отримав половину маєтку від мого батька.

Каже старший брат до меншого:

– Я вночі її ліпше випитаю, а ти, брате, слухай під ліжком. Вночі старший брат говорить зі своєю жінкою, тамтой, другий, слухає.

– Мою сестру, – каже жінка, – відікрали злі духи, і вона їм ся належить. От яким би способом твій брат дістався до неї, бо вона є в степах, в горах: я маю таке яблуко, що як ся поко-те, то най буде море, най буде рівнота, а воно заведе го до моєї середущої сестри. Вона порадить, чи він зможе, чи ні дістати тамту мою сестру.

От прийшов менший брат до теї сестри.

– І не виділа-м, і не бачила-м, чоловіче, – каже вона, – прісної душі, коли ти ся з'явив. Де ж я тебе сховаю, як чоловік прийде?

Отже, встромила вона його під ліжко.

Прилітає її чоловік, злий дух (один з чотирьох чи п'яти духів, котрі разом літали) і каже:

– Десь то прісна душа смердить!

От вона там йому бомки б'є:

– Що ти, – каже, – прісна душа! Ти по світі налітавсі, ти того сі нанюхав, то тобі сі так придає.

Всмажила вона йому яйце, він з'їв, ліг спати. Тоді вона написала листа до своєї молодшої сестри і дала тому братові, і ще дала йому яблуко.

– Їдь за тим яблуком, то воно заведе тебе там, де ти маєш бути, бо я, – каже, – тобі не поможу.

Яблуко те привело його до наймолодшої сестри. Вона здуміла:

– Де ти, чоловіче, ту сі взяв? Вже тілько-тілько літ не виділа-м чоловіка, йно тебе.

Перечитала вона лист.

– Де я тебе, чоловіче, подію, як прилетить мій чоловік?

І та знов сховала його під ліжко.

Прилітає її чоловік.

– Десь тут, – каже, – прісна душа чути.

От, фурт вона йому знов баки забиває, що:

– Ти налітався по світі, нанюхався того смороду, і тобі так ся придає.

Дала йому снідання, і той пішов спати. Тоди вона допіру каже:

– Чоловіче, на тобі коня мого і лист: поїдеш туди, де ся хочеш дістати, але перше ще поснідай.

Як він поснідав, дала йому залізну палку.

– Підіймай, – говорить, – чи підіймеш?

Той за ту палку: ані поворохати. Дала вона йому напитися – той як узяв за ту палку, то так вигинає, як прутом: такий вже здоровий.

– Як той кінь знесе, – каже, – вгору аж під хмари, то ти ніц не роби, йно тею палкою в лоб смали.

Сів він на коня, а той поніс його аж під хмари. Став брат його у лоб бити, то став той кінь там, де мав стати. Вийшла наймолодша сестра. Брат дав їй лист, а коня казав завести до стайні. Вона перечитала лист та й каже:

– Де я тебе, чоловіче, скрию?

Та четверта сестра наготовила все для свого чоловіка, а того всадила, вибачайте, під спідницю.

От як він прилетів з повітря, зо світа (бо він гонив, звичайно, так, як злий дух) та занюхав.

– Десь тут, – каже, – прісна душа смердить.

– Ти по світі налітався, повітря нанюхався, то тобі ся так придає.

Дала вона йому поснідати, і зморив його сон. Каже до неї:

– Поськай мене трохи.

Як зачала вона ськати, то питається:

– Мій мужу коханий, мені ся у сні приснило: де ти своє здоров'я тримаєш?

А він ся розізлостив:

– Глупа бабо, ти мене ся хочеш допитати? Я своє здоров'я тримаю у порозі.

То жінка як зачала той поріг мити, воскувати, шанувати, бо ж то його здоров'я, аж злому духу жалко ся зробило, що жінка коло того порога працює-бідує:

– Та де би я, дурна бабо, своє здоров'я тримав у порозі! Вона ся з того дуже засумувала:

– Ти мені, мужу, не кажеш правди.

Він собі, роздумавши, що жінка така сумлінна, коли вона той поріг миє і шкрябає – так шанує, може, вона його здоров'я буде шанувати, та й каже до неї:

– Моя жоно кохана, я тобі скажу правду, де я своє здоров'я тримаю. Там у полі стоїть груша, а в тій груші є вулик, а в тому вулику є качка, а в тій качці є яйце.

Якби хто ту качку добув, а з неї яйце добув, то би вже було по його здоров'ю. Тепер він жінці правду сказав. То вона його приспала, а сама пішла до мандрівника того, брата меншого і каже:

– На тобі сокирку, іди до груші, вирубай з неї вулик і з того вулика добудь качку, ту качку розпори і яйце добудь.

Пішов брат та й роздобув те яйце і поклав на долоню.

А злому духу ся приснило:

– Вставай, небоже, вже по твоїм здоров'ю!

Зірвався він, зачав летіти, а брат дуже злякався, коли побачив, як злий дух летить до нього, що те яйце вилетіло йому з рук, розбилось і смолою ся розілляло.

Пішов брат до його покоїв. Набрали вони грошей досить, сіли на коня і поїхали до теї сестри, що коня дала. Сестра їх далі спровадила на дорогу: