Антология - Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.

– О! – скрикнув, вражений Корнилій і схопив обома руками чоло.

– Докторе, що вам? – спитав наляканий служник.

– Нічого, нічого, – відказав, переводячи дух, Корнилій, – одначе я мушу будь-що-будь дізнатись її ім'я…

– Зачекайте хвильку, Мартин буде знати. Я закличу його зараз.

Мартин був другим служником інституту, він з'явився незабаром без шапки, напівзодягнений.

– Хочете знати ім'я потопельниці?

– Втопилась! – промовив жалісно в нестямі Корнилій.

– Так… Щоб покрити свій сором… нещасна дівчина кинулась у Дунай. При огляді її сукні знайшли ми крім хустинки і гаманця, в якому було лише кілька крейцерів і наперсток з жовтої міді… А ще лист до якоїсь тети з підписом «Ліза».

– Ліза? То була вона, вона! – крикнув Корнилій і, мов громом вражений, звалився на землю.

Корнилій тяжко відпокутував свою провину. Дух його помрачила вічна ніч. Ліза була відімщена…

Щоразу, коли око моє упаде на череп на моєму столі, згадую тоді бідну і знедолену Лізу… Доволі часто, коли тихої ночі промені місяця проникнуть крізь фіранки і, цілуючи мертвий череп, вкриють його своїм срібним світлом, здається мені, мовби сльози, сумні сердечні сльози, тремтіли в його очодолах…

Народився в с. Опари біля Перемишля у шляхетській родині. Писав польською мовою. Був дуже плідним автором і залишив багату літературну спадщину. В основному це повісті й оповідання на історико-пригодницьку тематику, майже всі вони стосуються історії Галичини, а героями у них виступають українці. Велику популярність здобула пригодницька повість В. Лозинського «Око пророка», яку у перекладі Тараса Франка видали 1957 р. Написав також кілька цікавих праць про минуле Львова і Львівщини, місцеві звичаї і традиції.

Оповідання «Запатан» походить зі збірки «Оповіді пана Віта Нарвоя» (1874). Твори Лозинського відзначаються дуже детальними описами побуту, а часто й стилізацією письма під відповідну епоху.

Оповідання подається у перекладі укладача.

Коли у травні 1763 року виїжджав'єм до Варшави, аби в штабі до презентації стати і хоругву мою оглянути, маркотно мені трохи було, а то з тої причини, що надивившись мізерії жовніра польського, дуже побоювався, аби в моїй майбутній службі даремних клопотів не зазнати, а на бідосю полку й ескадрону мого я вирішив не звертати уваги, бо й так нічим би не зарадив…

А проте Господь послав мені несподіваний подарунок, бо усе я застав у куди кращій формі, аніж сподівався. Драгунія, або ж Гвардія Кінна Коронна була може найдосконаліша зі всіх полків, а вояки її були вимуштрувані на заздрість усім иншим. Завдяки цьому драгунів і споряджали, і харчували, і оплачували регулярно, а що мене найдужче тішило, так це те, що їх не змушували до жодних обов'язків, не гідних вояка. А треба вам знати, що траплялося частенько, коли жовнірами усі діри затикали, наймаючи собі до нікчемних послуг з відома і наказу команди. І не було у Варшаві такого бенкету, аби жовніри в парадових мундирах не подавали тарелі на столи магнатські.

То була велика кривда солдатському гонору, бо замість вітчизні служити, мусили пильнувати панської кухні. Таким робом уже не один полк свій мілітарний хист вичерпав тим, що гостей сальвами зустрічав, і найсмішніше, що то була єдина нагода пороху понюхати.

Бувало, що якийсь генерал, який знає вояцьке ремесло так само, як я гебрайську мову, гостить у себе панство, і з тої нагоди вишикує половину полку на подвір'ї, а коли хоче похвалитися, то з вікна гукає: «Вогонь!»

На щастя, це не стосувалося мого полку, який складався з найкращих та добірних вояків, що мали добру репутацію, бо не ходили обдерті, а в порядних мундирах. Носили мої драгуни червоні кабати, [66] Кабат – мундир. ясно-ґранатові камізельки і штани, плащі з лиштвами, [67] Лиштва – обшивка одягу, підшивка. високі чоботи, й червоні конфедератки [68] Конфедератка – шапка, яку носили конфедерати. на голові. У кожного був карабін, палаш, багнет і пара пістолів. Коням теж нічого не бракувало, то були важкі сильні фризи, [69] Фризи – коні з Фризії (край, що займає частину Північної Німеччини та Північних Нідерландів). витривалі в походах.

Отже, кажу без похвальби, хоругва моя була так добре вимуштрувана у вояцькому ремеслі, що я б не посоромився нею навіть перед самим королем Фрідріхом. Два роки простоявши під Варшавою, отримав я наказ марширувати до Львова, оскільки генерал Коритовський, командант того міста, віддавши піхоту свою до Кам'янця, під милий Біг прохав поповнення гарнізону. Далека то була дорога для мене і далека та Україна-Русь, та й для мого ескадрону не надто милим був той наказ, бо всі вже у Варшаві осіли, як вдома, але наказ є наказ, а коли марш, то марш і квит.