Райнер Рільке - Нотатки Мальте Лаурідса Бріге [збірник]

Однак відчуження між мандрівниками наростало: під час волзького плавання взаємна напруга стала відчутною [6] У своїх спогадах «Із Райнером» Лу детально описує події та деталі їх подорожі, з веселою теплотою малює «хату-стоянку» їхньої ночівлі, але при цьому замовчує, як вона побажала усамітнитись і перебралася в порожню комірку на солому, чим вельми здивувала господиню. Райнер, що так легко піддається депресії, сприйняв це як поганий знак для їх кохання. Після цієї ночі Лу таємно зазначила у щоденнику: «Заноза під нігтем і в нервах». І далі: «Нічого не хочу прикрашати. Охопивши голову руками, я тоді часто намагалася зрозуміти саму себе». . Зливу, що вигнала їх із цього села й перетворила всю околицю на непрохідне болото, Рільке потім увічнить у своїй «Книзі образів» у вірші «За читанням».

26 липня Райнер і Лу приїхали до Петербурга. А вже наступного дня «муза» залишає [7] Хоча Райнер, поселившись у гостинних покоях пансіонату «Централь», щодня працює в бібліотеці, відвідує музей Олександра ІІІ (тепер Руський музей), пише кілька віршів та оповідань, навіяних враженнями від цієї подорожі, зустрічається з літераторами та художниками, він відчуває себе як покинута напризволяще дитина. 4 серпня він пише їй про вже знищений «препоганий лист», який йому продиктували туга та мовчання Лу, додаючи: «Повертайся скоріше!.. Ти не уявляєш, як довго можуть тягнутися дні в Петербурзі…». Проте Лу не повернулася відразу ж після його гарячого заклику: обурена, вона зім’яла і кинула в піч його «дитячий» лист. Рільке самого й вирушає до брата до Фінляндії, в їх літню сімейну резиденцію.

13 серпня в Петербурзі Рільке придбав Шевченкового «Кобзаря» у російському перекладі (очевидно, виданий того ж року в Москві І. Бєлоусовим [8] Іван Олексійович Бєлоусов (9.XII.1863—7.I.1930) – російський письменник і перекладач. Активний популяризатор творчості Шевченка. До першої поетичної збірки Бєлоусова «Из «Кобзаря» Т. Шевченко и украинские мотивы» (К., 1887) увійшло 18 перекладів. Протягом 80—90-х рр. публікував переклади Шевченкових творів у російській періодиці та окремо видав «Маленький “Кобзарь”» (К., 1892). 1900 року в Москві видав збірку «Песни и думы Кобзаря» (перевидано 1903 й 1909) і «“Кобзарь” в переводах русских писателей» за своєю редакцією (до другого, доповненого й виправленого, видання (СПб., 1906) входило 129 творів Шевченка, з них 62 Бєлоусов переклав сам). 1911 року вийшов у світ «“Кобзарь” в переводе русских писателей» (до другого видання, 1919-го, ввійшли й твори, раніше заборонені), 1914 р. – збірка «Шевченко, его думы и песни. В переводе И. А. Белоусова». Двома виданнями (1918, 1922) випустив «Запретный “Кобзарь”» та окремо, у своєму перекладі, – поему «Батрачка» (М., 1923). Автор популярних біографічних нарисів і статей про Шевченка. Працював над бібліографуванням Шевченкіани (Шевченківський словник, т. 1. С. 66). ). Читаючи книгу, робив виписки із неї та з літератури про українського поета. Можливо, що приводом до написання вірша «Смерть поета» була посмертна маска Шевченка, яку Рільке бачив у Києві.

22 серпня Райнер і Лу, тимчасово примирені, виїхали до Берліна… Але рішення розлучитися з Райнером у Лу вже народилося. Пізніше вона пояснювала його тим, що Рільке міг зрозуміти і зцілити себе лише творчістю, а творив по-справжньому, тільки якщо переставав залежати від предмета – в цьому разі від неї. Він міг вилікуватися лише «безпредметною любов'ю».

Повернувшись до Німеччини, Рільке оселився у своєрідній колонії живописців Ворпсведе, недалеко від Бремена. У цей час поет виступає посередником між німецькими та російськими художниками, порушує клопотання про участь останніх у щорічній Берлінській виставці, звертаючись по допомогу до театрального діяча й художника С. Дягілева. Читає Чернишевського, Гоголя, Кропоткіна. Восени пише «Оповіді про Господа всеблагого», високо поціновані його сучасниками. А С. Брутцер відзначає український характер однієї із двох присвячених Україні «новел» цієї збірки.

2 жовтня 1900 р. у Ворпсведе написано твір «Karl der Zwölfte von Schweden reitet in der Ukraine» («Карл XII Шведський їздить верхи в Україні»), де Рільке, на відміну від пушкінського, має своє розуміння історії України та її майбутнього. Наприкінці року Райнер створює шість віршів російською [9] Ось один із них: Лицо Родился бы я простым мужиком, то жил бы с большим просторным лицом: в моих чертах не доносил бы я, что думать трудно и чего нельзя сказать… И только руки наполнились бы моею любовью и моим терпеньем,— но днем работой-то закрылись бы, ночь запирала б их моленьем. Никто кругом бы не узнал – кто я. Я постарел, и моя голова плавала на груди вниз, да с теченьем. Как будто мягче кажется она. Я понимал, что близко день разлуки, и я открыл, как книгу, мои руки и оба клал на щеки, рот и лоб… Пустые сниму их, кладу их в гроб,— но на моем лице узнают внуки все, что я был… но все-таки не я; в этих чертах и радости и муки огромные и сильнее меня: вот, это вечное лицо труда. , граматично слабких, але, на думку Лу, «незбагненно поетичних». Відомому видавцю та публіцисту Ол. Суворіну поет висловлює бажання працювати в його журналі «Новое время», але не отримує відповіді.