Лоренс Стерн - Трістрам Шенді

Яких розмірів міг досягти збиток при такому балансі communіbus annіs [22] Протягом року в середньому ( лат. ). надаю можливість визначити спеціальному журі з потерпілих при таких же обставинах; – але хоч який би він був великий, герой наш багато років ніс його покірливо, поки, зрештою, після багаторазового повторення таких нещасних випадків, не визнав за потрібне піддати справу ретельному обговоренню; зваживши все й подумки підрахувавши, він визнав збиток не лише невідповідним до інших своїх витрат, але й незалежно від них украй важким, таким, що позбавляє його всякої можливості творити інші добрі справи в себе у парафії. Крім того, він дійшов висновку, що навіть на половину проїжджених таким чином грошей можна було б зробити вдесятеро більше добра; – але ще набагато важливіше за всі ці міркування, разом узяті, було те, що тепер уся його добродійність зосереджена була в дуже вузькій галузі, притому в такій, де, на його думку, в ній було менше всього потреби, а саме: тягнулася тільки на діторобну та дітородну частину його парафіян, так що нічого не залишалося ні для безсилих, – ні для старезних, – ні для безлічі безрадісних явищ, майже: щогодини ним спостережуваних, в яких поєднувалися бідність, хвороби та прикрості.

Із цих міркувань вирішив він припинити витрати на коня, але бачив тільки два способи начисто спекатись їх, – а саме: або поставити собі непорушним законом ніколи більше не давати свого коня, незважаючи ні на які прохання, – або ж махнути рукою й погодитись їздити на жалюгідній шкапі, на яку перетворили останнього його коня, з усіма її хворобами та неміччю.

Оскільки він не покладався на свою стійкість у першому випадку, – то з радісним серцем обрав другий спосіб, і хоча відмінно міг, як вище було сказано, дати йому втішне для себе пояснення, – проте саме з цієї причини гребував удаватися до нього, готовий краще терпіти презирство ворогів і сміх друзів, аніж відчувати тяжку незручність, розповідаючи історію, яка могла б здатися самовихвалянням.

Одна ця риса вдачі вселяє мені найвище уявлення про делікатність і благородство почуттів поважного священнослужителя; я вважаю, що її можна поставити нарівні з найблагороднішими душевними якостями незрівнянного ламанчського лицаря, якого, до речі сказати, я від душі люблю з усім його божевіллям, і щоб його відвідати, здолав би набагато більш далекий шлях, ніж для зустрічі з найбільшим героєм старовини.

Але не в цьому мораль моєї історії: розповідаючи її, я мав на увазі зображувати поведінку суспільства в усій цій справі. – Бо ви маєте знати, що, доки таке пояснення зробило б священикові честь, – жодна жива душа до нього не додумалася: – вороги його, я вважаю, не бажали, а друзі не могли. – Але варто було йому тільки взяти участь у клопотах про допомогу повитусі та заплатити мита за право займатися практикою, – як уся таємниця вийшла назовні; всі коні, яких він утратив, та на додаток до них іще двоє коней, яких він ніколи не втрачав, і також усі обставини їх загибелі тепер стали відомими чисто всі й чітко пригадувалися. – Чутка про це поширилась, як грецький вогонь. – «У священика напад колишньої гордості; він знову збирається кататися на хорошому коні; а якщо це так, то ясно як день, що вже в перший рік він десятиразово покриє всі витрати з оплати патенту; – кожне може тепер судити, з якими намірами зробив він цю добру справу».

Які були його сподівання при здійсненні як цього, так і всіх інших справ його життя – або, вірніше, якої були про це гадки інші люди – ось думка, яка наполегливо трималася в його власному мозку і дуже часто порушувала його спокій, коли він потребував міцного сну.

Років десять тому героєві нашому пощастило позбутися всяких тривог із цього приводу, – якраз стільки ж часу минуло відколи він покинув свою парафію, – а разом із нею й цей світ, – і з’явився дати звіт судді, на рішення якого у нього не буде ніяких причин скаржитися.

Але над справами деяких людей тяжіє якийсь фатум. Хоч як старайся, а вони завжди проходять крізь певне середовище, яке настільки їх заломлює та спотворює істинний їх напрям, – що при всьому праві на вдячність, на яку заслуговує прямодушність, люди ці все-таки вимушені жити й померти, не отримавши її.

Сумним прикладом цієї істини був наш священик. Але щоб дізнатись, яким чином це сталось – і дістати для себе урок із отриманого знання, вам обов’язково треба прочитати два наступні розділи, в яких міститься нарис його життя та суджень, що укладає ясну мораль. – Коли з цим буде покінчено, ми маємо намір продовжувати розповідь про повитуху, якщо нас ніщо не зупинить по дорозі.