Лоренс Стерн: Трістрам Шенді

А що, сер, коли в дорозі з ним, самотнім, трапиться яке-небудь нещастя? – або коли від страху перед нещастям, природного в такому юному мандрівнику, хлопчина мій дістанеться місця свого призначення в найжалюгіднішому вигляді, – вкрай виснаживши свою м’язову та чоловічу силу, – привівши в невимовне хвилювання власних життєвих духів, – і якщо в такому плачевному стані розладунервів він пролежить дев’ять довгих, довгих місяців поспіль, перебуваючи під владою раптових страхів або похмурих сновидінь і картин фантазії? Страшно подумати, яким багатим ґрунтом послугувало б усе це для тисячі слабостей, тілесних і душевних, від яких потім не могло б остаточно його вилікувати ніяке мистецтво лікаря чи філософа.

Наведеним анекдотом зобов’язаний я моєму дядькові, містерові Тобі Шенді, якому батько мій, чудовий натурфілософ, що дуже захоплювався тонкими міркуваннями про найнікчемніші предмети, часто гірко скаржився на заподіяний мені збиток; особливо ж одного разу, як добре пам’ятав дядько Тобі, коли батько звернув увагу на дивну клишоногість (власні його слова) моєї манери пускати дзиґу; роз’яснивши принципи, за якими я це робив, – старий похитав головою і тоном, що виражав скоріше засмучення, ніж докір, – сказав, що все це давно вже відчувало його серце і що як теперішнє, так і тисяча інших спостережень твердо його переконують у тому, що ніколи я не думатиму і не поводитимуся подібно до інших дітей. – Але, на жаль ! – вів далі він, знову похитавши головою та втираючи сльозу, що котилася по його щоці, – нещастя мого Трістрама почалися ще за дев’ять місяців до його появи на світ .

Моя мати, що сиділа поруч, підвела очі, – але так само мало зрозуміла те, що хотів сказати батько, як її спина, – зате мій дядько, містер Тобі Шенді, який багато разів уже чув про це, зрозумів батька прекрасно.

Я знаю, що є на світі читачі, – як і безліч інших добрих людей, що зовсім нічого не читають, – які доти не заспокояться, поки ви їх не втаємничите від початку до кінця в усе, що вас стосується.

Тільки зважаючи на цю їх примху і тому, що я за природою не здатний обдурити чиї-небудь очікування, я і заглибився в такі подробиці. А оскільки моє життя й погляди, ймовірно, чинитимуть деякий шум у світі й, якщо припущення мої правильні, матимуть успіх серед людей усіх звань, професій і міркувань, – читатимуться не менше, ніж сам «Шлях паломника» [6] «Шлях паломника» – алегоричний твір англійського письменника-пуританина Джона Беньяна (1678). – доки їм насамкінець не випаде доля, якої Монтень побоювався для своїх «Дослідів», [7] Монтень, Мішель (1533–1592) – французький письменник-мораліст. Мається на увазі його знаменита книга «Есеї», яка у російському перекладі виходила під назвою «Опыты», в українському – «Проби». а саме – валятися на вікнах віталень, – то я вважаю необхідним приділити трохи уваги кожному по черзі й, отже, маю попрохати вибачення за те, що ще деякий час ітиму по обраному мною шляху. Словом, я дуже задоволений, що почав історію мого життя так, як я це зробив, і можу розповідати в ній про все, як говорить Горацій, ab ovo. [8] Ab ovo (лат.) – від яйця, тобто від самого початку.

Горацій, я знаю, не рекомендує цього прийому; але поважний цей чоловік говорить тільки про епічну поему або про трагедію (забув, про що саме); – а якщо це, окрім усього іншого, і не так, прошу в містера Горація вибачення, – бо в книзі, до якої я приступив, я не збираюсь обмежувати себе ніякими правилами, хай то навіть правила Горація.