Джозеф Киплинг - Книга Джунглів [збірник]

Трохи згодом стежкою пройшли вуглярі і, звісно, спинилися потеревенити з Балдео, який мав славу найкращого мисливця в цих краях. Вони всілися кружка і закурили, а Багіра та інші підступилися ближче й дивилися на них, поки Балдео розповідав уже вкотре всю історію Мауглі, хлопця-вовкулаки, щедро прикрашаючи її вигадками: буцімто саме він, Балдео, убив Шер-Хана, а Мауглі обернувся на вовка і бився з ним цілий день, а потім знову прийняв людську подобу й зачаклував рушницю Балдео, і тому, коли він прицілився у хлопця, куля звернула убік і вбила одного з буйволів Балдео; і селяни послали Балдео, найхоробрішого з мисливців у Сіонійських горах, убити зачарованого вовка. А Мессуа з чоловіком, батьки чаклуна, сидять замкнені у власній хаті, і скоро їх почнуть катувати, щоб вони зізналися в чаклунстві, а потім спалять на вогнищі.

– Коли? – спитали вуглярі, що дуже хотіли побачити це видовисько.

Балдео сказав, що до його повернення нічого робити не будуть: селяни хочуть, щоб він спершу вбив лісового хлопця. Потім вони стратять Мессуа і її чоловіка і розділять між собою їхню землю та буйволів. До речі, буйволи в чоловіка Мессуа просто чудові. Відьом і відьмаків треба карати на смерть, патякав Балдео, а такі люди, що беруть у приймаки вовкулак із лісу, – то справжнє відьомське кодло.

Але вуглярі перелякалися: а ну як про це дізнаються англійці? Вони чули, що англійці всі несповна розуму – отже, не дозволять чесним селянам тихо-мирно стратити відьмаків!

Та ні, чого ж, заперечив Балдео. Сільський староста доповість англійцям, що Мессуа і її чоловік померли від зміїного укусу. Усе влаштовано, лишається тільки вбити вовче дитя. Чи вони, часом, його не бачили?

Вуглярі перелякано озиралися довкола, дякуючи богові за те, що їм не довелося стрітися з вовкулакою; проте вони були певні, що такий хоробрий мисливець, як Балдео, відшукає його швидше, ніж будь-хто. Сонце вже стояло над самим лісом, і вуглярі вирішили піти до селища, де жив Балдео, щоб подивитися на відьму та відьмака. Балдео сказав, що він, звісно, мусить застрелити хлопця-вовкулаку, проте не може дозволити, щоб неозброєні люди йшли лісом, де щохвилі на них чигає небезпека. Він проведе їх сам, і якщо їм назустріч трапиться син відьми, то вони побачать, як найкращий з тутешніх мисливців його порішить на місці. З таким амулетом проти нечистої сили, який дав йому жрець, можна нічого не боятись.

– Що він каже? Про що йдеться? – раз у раз питали вовки. І Мауглі пояснював, поки мова не зайшла про чаклунство, бо цього він не міг збагнути. Тоді він сказав, що чоловік і жінка, які зробили йому стільки добра, втрапили в пастку.

– Хіба люди полюють на людей? – спитав Сірий Брат.

– Це він так каже. Я щось не втямлю. Мабуть, вони всі показилися. Нащо ловити в пастку Мессуа та її чоловіка, і до чого тут я? А до чого всі ці слова про Червону Квітку? Треба подумати. Та хоч би що вони збиралися робити з Мессуа, вони не почнуть, поки не повернеться Балдео. А тоді… – І Мауглі замислився, погладжуючи пальцями руків’я мисливського ножа. А Балдео й вуглярі хоробро рушили далі, ховаючись один за одного.

– Я йду до людської зграї, – сказав Мауглі.

– А вони? – спитав Сірий Брат, жадібно дивлячись на засмаглі спини вуглярів.

– А їх проведіть із піснею, – сказав Мауглі усміхнувшись. – Я не хочу, щоб вони опинилися біля сільських воріт раніше, ніж стемніє. Ви зможете їх затримати?

Сірий Брат зневажливо вишкірився:

– Наскільки я знаю людей – ми зможемо водити їх по колу, мов кіз на припоні!

– Ні, цього не треба. Просто заспівайте їм, щоб вони не нудьгували дорогою, а як пісня вийде не дуже весела, Сірий Брате, то й краще. І ти, Багіро, теж іди з ними й підспівуй. А коли настане ніч, зустрічайте мене біля селища – Сірий Брат знає де.

– Оце робота – заганяти здобич для малого! Коли ж я висплюся? – сказала Багіра, позіхнувши, хоча з її вигляду було видно, як її тішить така забавка. – Мені співати для оцих голошкірих? Ну то почнімо!

Пантера нахилила голову, щоб її голос було чутно у всьому лісі, і пролунало довге «Доброго полювання!» – нічний поклик серед ясного дня, що було само по собі досить моторошно. Мауглі послухав, як цей поклик котиться Джунглями, то гучнішає, то слабшає, і вщухає десь далеко позаду на протяжній тужливій ноті; і усміхнувся на бігу, коли побачив, як вуглярі туляться один до одного, а рушниця старого Балдео тремтить, наче банановий листок під вітром. А потім Сірий Брат завив: «Йа-ла-хі-і! Йа-ла-ха!» – це був мисливський поклик Зграї, коли вона переслідує нільгау – велику сіру антилопу Цей поклик, здавалося, лунав зусібіч і все наближався, поки не завмер зовсім поруч, на довгій пронизливій ноті. Троє вовків підхопили його, і навіть сам Мауглі ладен був повірити, що Зграя мчить за здобиччю по п’ятах. А потім усі четверо заспівали прекрасну Ранкову пісню Джунглів, найгарнішу мелодію, яку тільки здатне передати вовче горло. Це її приблизний переклад, та лишень уявіть, як звучить ця пісня в полуденній тиші джунглів: