Джозеф Киплинг - Книга Джунглів [збірник]

Закон Наших Джунглів несхитний, наче небесна твердь:
Хто шанує Закон – буде жити, хто порушує – тому смерть.
Мов ліана, в’ється закон чіпкий і всіх докупи звиває:
Сила Зграї – у кожному з вовків, сила вовка – у рідній Зграї.
Від хвоста до носа мийся щодня, пий вдосталь, та не забагато.
Для полювання ніч дана, день – для того, щоб спати.
Нехай шакал за тигром біжить, у вовка стежина своя:
Що вполюєш сам, з того й будеш жить – і ти, і твоя сім’я.
Тигр, чорна пантера, ведмідь – у джунглях великі пани.
Не чіпай слона, Хатхі-Мовчуна, і кабана не дражни.
Коли зітнуться двох Зграй стежки і ніде їм розійтись,
Нехай вирішують ватажки, а ти між ними не лізь.
А коли погризуться двоє, діло твоє – сторона:
Ти третій, ще хтось за тобою – і з бійки буде війна.
У твоєму лігві хазяїн – ти, і поки ти не впустив,
Туди і Рада не сміє ввійти на чолі з ватажком вовків.
Якщо ти хазяїн у лігві своїм, захищай його повсякчас,
А ні – то шукатимеш інший дім! Такий буде Ради наказ.
До півночі полюй собі тихо і озиватись не смій:
Сполохаєш здобич на лихо – і собі, і Зграї своїй.
Вбивай для себе і для своїх, для подруги, для дітей,
Та не для забави – то смертний гріх! І не смій вбивати людей.
У кого віднімеш здобич – зостав і йому шматок на обід:
Хто сильний, у того більше прав, та кривдити слабших не слід.
Здобич Зграї належить Зграї, де лежить вона, там і їж.
А хто її вдома сховає – тому смерть за крадіж.
Здобич вовка належить вовку, і нехай де захоче їсть;
Без його волі не візьме долі чужий – ні ворог, ні гість.
Лише з однорічним вовченям останній кусень діли:
Так само вділяли частку й вам, коли ви були малі.
У лігві хазяйка – мати, і для своїх дітлахів
Може долю здобичі взяти у будь-якого з вовків.
А вовк, коли він годує подругу та дитя,
Де хоче, там і полює – тільки Рада йому суддя.
Ватажок – усім вовкам голова, сила владу йому дає,
і там, де мовчать Закону слова, він каже слово своє.
Такими є Джунглів закони. І ти їм, Народе, корись —
Бо хто їх шанує до скону, той буде шанований скрізь!

Корені, листя і віти, сплітайтесь мерщій!
Квіти, трава і ліани, стеліться усюди,
Землю вкривайте – сюди не повернуться люди,
Зникне і мова, і запах, і подих людський.
Дощ білоногий, скоріше змивай з олтаря
Попіл масний і брудний від людського вогнища!
Олені прийдуть пастися у голі поля.
Трави, на стіни повзіть, ліани, сплітайтеся вище, –
Буде безлюдна довіку проклята земля!