Джеймс Купер - Останній з могікан

– Співання псалмів однаковою мірою освіжає як розум, так і серце, – відповів учитель співу. – Одначе для цілковитої гармонії необхідні чотири голоси. Ви володієте, вочевидь, повним, м’яким сопрано, а я з моїм тенором можу брати верхні ноти. Нам бракує тільки баса й альта. Той офіцер, який так неохоче пустив мене у ваше товариство, напевне, має бас.

– Не робіть поспішних висновків. – Аліса усміхнулася. – Якщо його голос і звучить іноді так само низько, як бас, то зазвичай він ближчий до тенора.

– А він знайомий з мистецтвом співу псалмів? – добродушно запитав Алісу супутник.

Дівчина ледве не розреготалася.

– Гадаю, – відповіла вона, – що майор Гейворд віддає перевагу світському співу. Життя солдата зле сприяє розвитку ніжних нахилів.

– Як і всі інші здібності, голос дано людині для того, щоб використовувати його з розумом, а не зловживати ним. Ніхто з тих, хто знає мене, не скаже, що я зневажав своє дарування. І хоча я з дитинства, подібно до царя Давида, жив для музики, ніколи жоден звук світських віршів не сходив із моїх вуст.

– Отже, ви обмежуєте ваше мистецтво виключно духовним співом?

– Так. Як псалми Давида перевершують решту творів, так само й мелодії, на які їх покладено, перевершують усі інші твори мистецтва. Я гордий з того, що ніколи не оспівував нічого, крім помислів і бажань царя Ізраїлю. Я постійно ношу із собою примірник творінь цього славетного співака, а саме книжку, видану в Бостоні 1744 року під заголовком «Псалми, гімни та священні пісні Старого й Нового заповітів».

Із цими словами чоловік витяг із кишені книгу і, напнувши на ніс окуляри в сталевій оправі, благоговійно розкрив її.

– Слухайте, – промовив дивак і, приклавши до своїх губ вищезгаданий дивний інструмент, видобув із нього високий, різкий звук, після якого взяв голосом ноту октавою нижче і, нарешті, заспівав псалом.

Таке несподіване порушення лісової тиші мусило притягти увагу тих, що їхали попереду. Індіанець пробурмотів Гейвордові кілька слів ламаною англійською, і той звернувся до співака.

– Хоча безпосередня небезпека не загрожує нам, – сказав він, – але проста обережність змушує нас їхати якомога тихіше. Даруйте мені, Алісо, що я порушу ваше задоволення і попрошу цього пана відкласти свій спів до зручнішої нагоди.

– Я навіть не встигла запитати співака, чому тон пісні та слова її так не збігаються між собою, аж ви вибухнули своїм басом.

– Я не знаю, що ви називаєте моїм «басом», – дещо ображено промовив Гейворд, – але ваша з Корою безпека для мене є дорожчою за цілий оркестр, який виконує музику Генделя.

Він замовк і, подивившись у бік чагарника, кинув тривожний погляд на свого провідника, який увесь час зберігав незворушність. Молодий чоловік осміхнувся, потішаючись зі своїх тривог. Невже він ледве не прийняв якісь блискучі ягоди за палаючі очі індіанця, що переховується в хащах?

Майор Гейворд помилився тільки в тому, що він так хутко погодився з необґрунтованістю свого занепокоєння. Щойно група вершників віддалилася від того місця, кущі розсунулися і з них показалося люте обличчя дикуна в бойовому розфарбуванні. Він зиркнув услід мандрівникам, що віддалялися, і на його губах промайнула переможна посмішка.

Того самого дня двоє чоловіків сиділи на березі маленької бистрої річки. Здавалося, вони очікували на появу третьої особи або на початок якихось подій.

Густе гілля дерев кидало тінь на воду. Сонячні промені вже не так обпікали. А вода джерел і струмків трохи охолоджувала повітря.

Проте в тому усамітненому місці, де сиділи чоловіки, панувала задушлива спека, яка зазвичай буває в липні. Вряди-годи непорушну тишу переривали тихі голоси обох чоловіків, постукування дятла, несуголосні крики сойки та шум далекого водоспаду.

Один із чоловіків, судячи з кольору обличчя й фантастичного вбрання, був уродженцем лісів, інший, попри свій грубий, майже тубільний костюм, здавався набагато світлішим і був безсумнівним нащадком європейських переселенців.

Індіанець сидів на краю моховитої деревини. Його майже зовсім оголене тіло нагадувало емблему смерті: розмальоване білими і чорними фарбами, воно скидалося на скелет. На голеній голові, на самісінькій маківці, лишилося тільки одне пасмо волосся, прикрашене орлиним пером. З-за пояса виднівся томагавк та ніж англійської роботи, а на оголених м’язистих колінах недбало лежала рушниця з коротким стволом, одна з тих, якими англійці озброювали своїх диких союзників. Широкі груди, хороша статура та серйозне обличчя воїна показували, що він досяг повного розквіту.