Вальтер Скотт - Айвенго

– Випиймо за здоров’я Вілфреда Айвенго, героя сьогоднішнього турніру. – Принц трохи підняв кубок, зиркнувши спідлоба на Седрика. – Прикро, що його немає з нами. – Помітивши, що Седрик не торкнувся своєї чаші, Джон удавано здивувався: – Шановний батько хороброго лицаря відмовляється прийняти наш тост?

– У мене більше немає непокірного сина, який зрікся родових звичаїв, – похмуро мовив сакс, підводячись. – Він не послухав мене…

– Сядьте, сер Седрик, не варто гніватися на юнака, – посміхнувся принц. – Зрештою, увесь цей бенкет на його честь. А скажіть-но, вельмишановний, чи правда, що мій брат Ричард мав намір дарувати лицареві Айвенго маєток у цих краях?

– Щира правда, – понуро кивнув Седрик. – Це й було однією з причин нашої сварки з Вілфредом. Кривдно приймати як дар те, що силоміць відібрано у твоїх предків…

– Отже, сер Седрик, – швидко запитав Джон, – ви не будете заперечувати, якщо ми передамо маєток тому, хто вважатиме за честь прийняти подарунок від британської корони? Сер Фрон де Беф цілком гідний цього. І тоді ваш син більше не матиме змоги вдруге викликати батьківський гнів.

Седрик не встиг відповісти, як Фрон де Беф, сміючись, вигукнув:

– Заради цього ваша високість навіть може зарахувати мене до саксів!

– Ну, сер барон, – вибухнув Седрик, ображений цими словами, – якщо б комусь і спало на думку назвати тебе саксом, це була б для тебе незаслужена честь.

– Благородний Седрик має рацію, – поквапився заспокоїти гостя принц, – саксонська порода має першість над нашою…

– Хоча б тим, що сакси вічно біжать попереду норманів, як олень, переслідуваний собаками, – підхопив сп’янілий де Брасі, забувши, що йому обіцяли саксонську дружину. – І не забувайте про їхню палку любов до хмільних напоїв!

– Досить жартів, панове лицарі! – примирливо вигукнув Фіц-Урс, помітивши, що гість задихається від гніву.

Седрик відштовхнув його простягнену руку, налив собі повну чашу вина й мовив:

– Якщо на цьому бенкеті комусь не до душі сакси, я хочу випити за нормана – першого серед хоробрих. Здоров’я короля Ричарда Левове Серце!

Принц Джон здригнувся, машинально трохи випив зі свого кубка, а Седрик, осушивши до дна свою чашу, гордо залишив бенкетну залу в супроводі Ательстана та інших гостей-саксів.

Невдовзі в замку залишився тільки почет принца.

– Ну, – мовив, звертаючись до лицарів, абат Еймер, – погаласували, і годі! Випито чимало, час і поспати. Хто як хоче, а я вирушаю додому…

– Ось вам наслідок ваших безглуздих жартів. – Принц Джон мав дуже засмучений вигляд, коли абат залишив залу. – Ми покликали сюди саксів, щоб напоїти як слід, обдурити й узяти своє, але ці брутальні мужлани мало того, що виграли турнір, а ще й з бенкету пішли переможцями. І настоятель щось відчув… Він першим зречеться мене й намагатиметься забрати з собою Буагільбера… Почали розбігатися, щури…

– Зараз не час для докорів, ваша величносте, – зауважив Фіц-Урс. – Ми з де Брасі негайно вирушаємо до наших прибічників, а заодно я поговорю з ченцем і розтлумачу йому, що ми всі надто далеко зайшли, щоб іти назад. І надалі треба бути обережнішими.

– Нічого не вийде. – Принц збуджено кинувся до виходу з зали, верескливо кликаючи слуг. – Навколо лише зрадники і боягузи!..

– Дай Боже, – прошепотів Фіц-Урс на вухо де Брасі, – щоб небо повернуло йому мужність. Саме братове ім’я викликає в нього лихоманку. Не таке вже велике задоволення бути радником людини, що не знає міри ні в гарному, ні в поганому…

Жоден павук не витратив стільки зусиль на відновлення розірваного вітром павутиння, як Вальдемар Фіц-Урс для того, щоб зібрати разом усіх учасників заколоту. Дуже небагато людей, не шукаючи жодного зиску, були щиро прив’язані до принца. Завдяки невтомному клопоту майбутнього канцлера – а саме цю посаду принц пообіцяв Фіц-Урсу – прибічники Джона все-таки погодилися зібратися в Йорку, щоб обговорити подальші плани і якнайскоріше надягти корону на голову принца. Усі розуміли, що конче слід діяти швидко й рішуче, в іншому разі сутичку з Ричардом буде програно. Головний аргумент Фіц-Урса був таким: законний король Англії неодмінно помститься тим, хто його зрадив. Навіть якщо його брат Джон і поступається Ричардові силою, розумом і хоробрістю, зате щедрістю своєю він переважає над багатьма правителями і жодного з відданих йому прихильників не залишить без почестей і нагород.

Пізно ввечері Вольдемар Фіц-Урс повернувся до замку Ашбі.