Николай Хвылевой - Санаторійна зона

Чи був Микола Хвильовий «найщирішим комуністом»? У його розумінні – так. Був українським комуністом, вірніше соціалістом за переконаннями, який виношував, утверджував зброєю і словом ідеали соціальної рівності, національної справедливості, гармонійної світобудови, «світової пролетарської революції», переконував читача, що чує, як «по нашій республіці ходить комуна, урочисто переходить з оселі в оселю і несе щастя»…

Як його манила і заворожувала революція – ця досвітня симфонія, яка натхненно зазивала романтичного юнака у «замрійну далеку далину», як ідеали свободи, рівності та справедливості нарощували його творчу енергію і вона буквально вибухала символічно-алегоричними образами!

Така епатажно різка, «вирощена» на індустріальній лексиці поезія «першого поета-робітника на Україні» (Майк Йогансен) з’являється у спільній збірці поезій «2» (1922) Миколи Хвильового і Валер’яна Поліщука.

«Аз єсмь робітник…» – презентує себе автор вірша «Досвітні симфонії». Крім вірша «Досвітні симфонії», Микола Хвильовий є автором поеми «В електричний вік» (1921), збірок поезій «Молодість» (1921) і «Досвітні симфонії» (1922).

Микола Хвильовий разом зі своїми талановитими друзями Володимиром Сосюрою і Михайлом (Майком) Йогансеном реалізує в поетичних формах положення «Універсалу до робітництва і пролетарських мистців українських», [5] [v] Лейтес А., Яшек М. Десять років української літератури. – Х., 1928. – Т. 2. – С. 65. який передбачав започаткування «ери творчої пролетарської поезії справжнього майбутнього».

Микола Хвильовий натхненно експериментує, досягаючи особливого звукового нарощення експресії завдяки майстерному інтонаційному тонуванню складу, вміло використовує алегорії, асонанси, асоціації, наголоси… Водночас поет застосовує і традиційну народну образність, ліричну мелодику національної пісенної творчості, поетичні форми і засоби із творчого арсеналу Шевченка і Франка… Все так, як було заявлено в «Універсалі до робітництва і пролетарських мистців українських»:

«Мідяною сурмою скликаємо до наших лав розпорошені творчі одиниці робітництва. Формуємо загони. Організовуємо регулярну армію мистецтв пролетаріату.

Наші лави крилаті спаюватимемо дисципліною робочих ритмів і пролетарських метафор. В цьому попередники наші й пророки – Шевченко і Франко». [6] [vi] «Жовтень». Збірник. Листопад 1921 р.

Поеми, вірші Миколи Хвильового друкуються поряд із поетичними творами Павла Тичини, Валер’яна Поліщука, Михайля Семенка, Володимира Сосюри, Майка Йогансена… На сторінках «Шляхів мистецтва» за 1921 рік «Поема моєї сестри» Миколи Хвильового поруч із поемою «В космічному оркестрі» Павла Тичини, ритмованим романом Валер’яна Поліщука «Ярина Курнатовська», «Каблепоемою за океан» Михайля Семенка та поемою «Навколо» Володимира Сосюри… Він – провідний поет епохи напружених творчих пошуків нових образно-виражальних засобів і художніх форм. «М. Хвильовий, крім того, що він поет – як слід тому бути – з повним розумінням науки поетики, ще й іде своїм шляхом, яким до нього не йшов ніхто ні в російській, ні в українській літературі, – це справжній і оригінальний майстер», [7] [vii] «Шляхи мистецтва», 1921 р. – переконаний автор статті «Елементарні закони версифікації (віршування)» Майк Йогансен.

Двадцятивосьмилітній слюсар Микола Хвильовий публікується в альманахах «Штабель», «На сполох», в збірнику «Жовтень», у журналі «Шляхи мистецтва», видає першу поетичну збірку «Молодість» і як поет-робітник огортається літературною славою. Здавалося б, саме поетичний талант і буде розвивати Хвильовий, зважаючи на успіх його двох збірок поезій – «Молодість» та «Досвітні симфонії». Але поета захоплює проза, передусім жанр новели, імпресіоністський етюд, лірична елегія, романтична фреска, «наїжачені» сатиричними та іронічними «голками» оповідання і повість…

Перша книга прози «Сині етюди», яка з’явилася друком у 1923 році, підняла високу хвилю читацьких захоплень і сколихнула вразливу на новаторські пошуки критику. Симптоматично, що обережний у сприйнятті творчих експериментів досвідчений літературознавець Михайло Могилянський високо оцінить цей прозовий дебют: «Один із найталановитіших пролетарських поетів М. Хвильовий явився зараз новатором у галузі художньої прози у своїх свіжих і сильних “Синіх етюдах”»… [8] [viii] Книга і революція. – 1923. – № 4 (28). – С. 74.