Оскар Уайльд - Портрет Доріана Ґрея [збірник]

– Невже треба обов’язково побачити Чикаго, щоб стати освіченою людиною? – жалісним тоном запитав містер Ерскін. – Я не почуваюсь на силі для такої подорожі.

Сер Томас повів рукою.

– У містера Ерскіна в Тредлі ввесь світ зібрано на книжкових полицях! Але ми, практичні люди, воліємо бачити речі, а не читати про них. Американці – надзвичайно цікавий народ: вони мають здорову розсудливість, це найхарактерніша їхня риса. Так, так, містере Ерскін, американці дуже розсудливі. Запевняю вас, серед них немає безглуздя!

– Це чистий жах! – скрикнув лорд Генрі. – Я можу пристати на грубу силу, але груба, практична розсудливість – річ нестерпна. Просто непорядно керуватися нею у житті. Це наче підступний удар по інтелектові.

– Я не розумію вас, – сказав сер Томас, заходячись краскою.

– А я розумію вас, лорде Генрі, – з посмішкою пробурмотів містер Ерскін.

– Парадокси по-своєму штука дуже добра, але ж… – почав баронет.

– Це був парадокс? – спитав містер Ерскін. – Я не думав. Що ж, можливо. У парадоксів і правди – один і той самий шлях. Дійсність повинна перше показати себе на цирковій линві. Поки Істина не стала акробатом, на неї не можна покладатись.

– Боже мій, як ви, чоловіки, любите сперечатись! – озвалася леді Еґата. – Я, мабуть, нізащо у світі не візьму в втямки ваших балачок… А на тебе, Гаррі, я така сердита! Навіщо ти намовляєш нашого милого містера Ґрея облишити з Іст-Ендом? Повір, йому б там ціни не було. Слухачам би сподобалась його гра.

– Я хочу, щоб він грав для мене. – Лорд Генрі посміхнувся і, глянувши край столу, вловив палкий погляд у відповідь.

– Але ж вони там такі нещасні, в тому Вайтчепелі, – не здавалася леді Еґата.

– Я можу співчувати будь-чому, крім страждання, – знизав плечима лорд Генрі. – Цьому я вже не можу співчувати. Горе – це щось бридке й відразливе, воно занадто гнітить нас. Модне тепер співчування болеві – страшенно хвороблива річ. Яскраві барви, краса, радість життя – ось що має викликати симпатії людини. А життєві виразки – чим менше про них говориться, тим краще.

– І все-таки Іст-Енд – дуже важлива проблема, – глибокодумно киваючи головою, промовив сер Томас.

– Ви маєте рацію, – погодився молодий лорд. – Але це проблема рабства, а ми намагаємось розв’язати її, звеселяючи рабів.

Політик запитливо подивився на нього.

– Тоді які ж зміни ви пропонуєте?

Лорд Генрі засміявся.

– Я не бажаю змінювати в Англії нічого, крім погоди. Мене цілком задовольняє філософське споглядання. Але дев’ятнадцяте століття збанкрутувало через надужиток співчуттів. Тому моя рада була б удатися до науки, щоб вона випростала нас. Емоції добрі тим, що зводять людей на манівці, а наука – тим, що не знає емоцій.

– Проте на нас лежить така велика відповідальність, – несміливо докинула місіс Ванделер.

– Страшенно велика, – підтвердила леді Еґата.

Лорд Генрі поглянув на містера Ерскіна.

– Людство сприймає себе надто серйозно – це його первородний гріх. Якби печерна людина вміла сміятись, історія виглядала б зовсім інакше.

– Ваші слова дуже втішили мене, – прощебетала герцогиня. – Заходячи до нашої дорогої тітоньки, я завжди почуваюсь наче винною в чомусь, бо мене аніскільки не цікавить Іст-Енд. Тепер я зможу дивитись їй у вічі і не червоніти.

– Червоніти – це жінкам дуже до лиця, герцогине, – зауважив лорд Генрі.

– Тільки молодим, – відповіла вона. – А коли червоніє така стара жінка, як я, це дуже погана прикмета. Любий лорде Генрі, порадили б ви мені, як знову стати молодою!

Лорд Генрі подумав хвилину.

– Ви можете пригадати, герцогине, яку-небудь велику свою помилку, ще ззамолоду? – спитав він, дивлячись на неї через стіл.

– О, і не одну, на жаль!

– Тоді вчиніть їх усі знову, – поважно сказав лорд Генрі. – Повернути власну молодість – значить просто повторити свої нерозважні вчинки, та й годі.

– Це захоплива теорія! – вигукнула герцогиня. – Я неодмінно скористаюся з неї.

– Це небезпечна теорія! – почулося крізь стулені уста сера Томаса.

Леді Еґата лише похитала головою, але не стрималась від усміху. Містер Ерскін мовчки наслухався.

– Так, – вів далі лорд Генрі, – це одна з великих таїн життя. Тепер більшість людей помирає від так званого тверезого глузду, що геть увесь просяк рабським духом, і надто пізно спохоплюється, що тільки за єдиним людина ніколи не жалкує – за власними помилками й дивацтвами.

Круг столу розлігся сміх.

А лорд Генрі дав волю буйній фантазії і заходився жонглювати своєю думкою, змінюючи її раз у раз до невпізнання: то відкидаючи її, то переймаючи, то примушуючи її веселково іскритись у спалахах його уяви, то окрилюючи її парадоксами. Похвала шалові поступово піднеслася до філософії, а Філософія стала юною і, ввібравши в себе дику музику Насолоди, сама наче вакханка [28]в заплямованих вином шатах і у плющовому вінку кинулася в несамовитий танець на пагорбах життя, беручи на кпини тверезість вайлуватого Сілена. [29]Факти розбігались перед нею, мов сполохані лісові звірята. Її голі ступні топтали величезне давило, на якому сидів мудрий Омар, [30]і сік винограду, бурлячи, здіймався хвилями пурпурових бульбашок довкіл її білих ніг і стікав червоним шумовинням по спадистих чорних стінках кадовба.