Тарас Прохасько - ЛЕКСИКОН ТАЄМНИХ ЗНАНЬ

Анну треба зустрічати трохи по дев’ятій, а вже о четвертій Памва був удома і цілком добре себе почував. У ґалерею знову не зайшов (мав оглянути нові лампи), зупи варити не треба. Однак взявся перебирати фасолю. Довший час мав перед очима галюцинаційно забарвлені неправильні кульки фасолин, які перебивали будьяке тло, і тому якийсь час потім перед очима мав лиш галюцинаційні фасольки, на тлі яких розповзалося все.

Очевидно, що перебирання пальцями впорядковує мислення на медитативний лад - вервиці, обертання валків з текстами, добре темперований клавір; коли пальці автоматично добре роблять щось, то можна думати те, чого б не міг подумати, думаючи, що роблять пальці. Памва подумав про Анну.

Анна приїжджала ненадовго. Але ні він, ні вона не уявляли собі любові у її місті, тому вона або приїжджала ненадовго, або їхали кудись разом. Анна була значно молодша від Памви, а виглядала ще молодшою. Вони познайомилися тоді, коли вона вчилася в університеті. Вона вже була одружена і знала, що ніколи не житиме з Памвою, хоч ніяк не зможе без нього зовсім. Йому здавалося, що її любов має якийсь типологічний характер - вона любить не власне Памву, а естетику типу: типу його тіла, типу мислення, типу лиця, навіть типу біографії і досвіду, типу естетики його життя. А він відчував неймовірну ніжність, яка переростала у постійний страх за неї і передчасну готовність розправи, якби їй лиш щось хтось заподіяв. Памва дуже довго мучився невизначеністю їхнього стану, йому було важливо бачити її щодня протягом дня, однак вона сама поступово повернула все в інший бік, вона наполягала на тілесній компенсації, хотіла його тіла. Все у транскрипції тілесної любові. Переказати все риторикою тіла. Врешті, такий підхід виявився раціональним і психотерапевтичним, бо форма їхніх стосунків набула самодостатності. Поза тим вона не існувала поза Памвою. І не лише тому, що ніколи не мала кращого і відповіднішого чоловіка; передовсім зробила Памву героєм, об’єктом, темою своїх досліджень і міркувань. Дивно, що Анна була філософом, ще дивніше - вона працювала філософом у центрі постсучасних досліджень. Займалася проблемами тіла і тексту, текстуальності тіла і тілесності тексту, про музику Памви написала книжку (солористика: прозвучання заради поруху), і Памва був для неї одиноким доступом до первинного досвіду, може, він і був текстом у філософському розумінні, але у житті Анни лиш Памва існував як ненаписаний і нечитаний предмет філософствування. Іноді Памва думав, що може не дбати, як жити далі, бо є книжки, які перебрали на себе всі його відповідальності.

Памва відклав фасолю аж тоді, коли в кухні почало темніти. Щойно тепер роздягнувся. Він не міг згадати - чи добивався до старого побитого піаніно у ресторанчику з пивом, витісняючи тапера, чи це приверзлося (навіть пити намагався там, де був хоч який інструмент, бо міг досягти такого стану, коли фізично неможливо не грати, але так само часто Памві снилося, що виконує щось своє на фортепіано у незнаному місці, і до самого фортепіано торкається вперше, при цьому завжди розумілося, що присутнє ще якесь додаткове відчуття присутності). Натомість був певний, що Анна - єдина жінка в його житті, з якою не може філософст вувати.

Фасолю Памва відніс у лабораторію. Лабораторія була у другій кімнаті (з другої кімнати була лабораторія). Вся фасоля складалася на підлозі під вікном. Вікно можна було затемнити цілковито. Памва взяв лопату і насипав два повні відра піску з паки, що розміщалася посеред кімнати. Останні тижні те, що записувалося у реєстрі справ як «лабораторія», означало - перебрати ще трохи фасолі, досипаючи до тої, що сушилася, винести до смітника на подвір’ї два відра піску. Пісок він зсипав на окрему купу, може, комусь знадобиться. Вітер ставав усе сильнішим, приліпив до Памвиної купи обривки якихось паперів, Памва їх привалив піском з відра. У купі денеде траплялися маленькі макетики хатинок, мости з дитячих залізниць, гілочки ялівцю, що виглядали як зменшені дерева. Бо у паці довший час моделювався каньйон. Лабораторія існувала для віднайдення світла. Памва зрозумів колись, що його сон не мав би такої сили, якби не освітлення. Він захотів відтворити його і зробити звичайний, але дуже якісний діафільм про каньйон. Посеред порожньої кімнати поставив паку з піском, виліпив русло, береги, вбудував усі деталі ландшафту, пустив воду. Мав три фотоапарати. Один закріпив на рухомій щоглі зверху, другий встановив на штативі, а з третім переміщався навколо макета. Пробував усі можливі способи - через товщу різнокольорових розчинів, при різноманітній комбінації ламп, крізь різні рослини, зафарбовані аркуші паперу, пару, шкло, дим, марлю теж.