Тарас Прохасько - ЛЕКСИКОН ТАЄМНИХ ЗНАНЬ

Їхати треба було до старого центру. Осінь, холод, порож ність дуже пасували до швидкої їзди трамвая вузькими порожніми вуличками з безліччю поворотів. Всередині трамвая було трохи людей і пахло милом, туалетними во дами і парфумами, не затертими іншими запахами.

Памва перейшов через вузьке кам’яне подвір’я, накрите шклом на рівні третього поверху, і потрапив у сецесійний під’їзд з вітражами. Нагорі над сходами теж було шкло, і люди тримали скриньки з квітами вздовж сходів. На поверсі пані професорової було чути, як радіо приймає папську Службу Божу з Ватикану. Памва ввійшов до помешкання, пройшов коридором до шкляних матових дверей і зазирнув до кімнати - пані професорова була на відправі, сидячи біля великого лампового приймача, Памві дуже подобалося, шо на шкалі були понаписувані назви міст. Він пішов до кухні, чекаючи кінця аудиції.

Передовсім ковтнув коньяку і закурив, скидаючи попіл до порцелянової попільничкитарільчика, посередині якої був спеціальний виріст, на який накладалося коробку грубих і довгих сірників так, що сірники відкривалися дополовини. Поснідав цвібаком і кавою з обгорнутого шаликом кавника. Взяв з креденса кілька фляшок з різними саморобними лікерами, виставив їх вряд і пив по черзі з малого келишка. Така була домовленість - Памва мусив снідати. Тоді закурив знову і взявся скручувати довжелезні тоненькі пахітоски, насипаючи на папірці перемеленого листя полину.

Добре те, що пані професорова була старенька і висохла. Останнім часом Памва не хотів масувати молодих жінок. Це оберталося подвійним ефектом: роблячи масаж, він мусив стримувати себе, щоб не перейнятися красою тіла, не надати рухам найменшого відтінку пестощів, а коли по справжньому був з жінками, уважав, щоб не використо вувати прийомів масажу, якими міг або безжально і байдужо допровадити до блискавичного оргазму, або цілковито втихомирити, знечулити, приспати.

В кімнаті дражливо пахло полиновим димом - Памва припалював болючі місця пахітосками, це належало до найвищого мистецтва. Весь час перед тим, поки він делі катно масував руками, молода кітка сиділа поруч, слідкуючи за пальцями і кидаючись час від часу на руки. Пані професо рова безпомічно сердилася, але Памві це не перешкоджало. Йому подобалося слухати, як бабця оповідає про прочитані книжки, не змушуючи Памву говорити, від чого він неймо вірно потерпав у більшості пацієнтів. Після масажу треба було трохи полежати. В тім часі Памва завжди сідав до піаніно. Таке піаніно могло бути цікавим хіба Памві - цілковито розстроєне, зверху заставлене книжками, а всередині поскладані слоїки з ґаляретками. До того ж поз довжні тріщини через цілий корпус. Значна частина клавіш западала, треба було витягати їх пальцями назад. Під накривку у шпари на клавіатурі понапихувано васильку проти молів. Памва повторював на піаніно всі ті маніпуляції, котрі щойно робив на тілі бабці. Це було надзвичайно легко, бо вони були подібними; піаніно страшенно деренчало, бадилля васильку і слоїки приглушували кожен звук, ніби натиснена ліва педаль, ті клавіші, котрі провалювалися від першого ж удару, Памва не видобував, і звуків, уможлив лених клавіатурою, ставало щораз менше.

Пані професорова за той час запакувала у серветку кус ник цвібака і разом з маленькою фляшкою вишнівки вклала до кишені Памвиного зимового плаща. На наступний раз вона просила щось Маркеса (в історії Памви - кінець берез ня, перемоклий ліс, вода не просочується крізь пласти безконечних листопадів, небо дуже синє, сонце крізь гла деньке галуззя ще порожніх дерев, листя лиш на якихось кущах, мертва залізниця серед лісу на висохлому насипі, нагріті рейки і шпали, тисячі несамовитих любовних пар жаб, всі жахливо кричать), натомість Памва порадив тепер перечитати оповідання Бахман, він принесе.

Надворі вже не пахло вугільним димом і сіркою з вокзалу - значить, випогоджується остаточно, дощу не буде. Був ще пізній ранок, а сонце світило так інтенсивно, що на вузьких вулицях не було затіненої сторони. Абсолютно тотальне безвідтінкове освітлення. За закритими повіками - теж тільки пласке, нічим не посічене оранжеве поле, жодних артефактів. А в ноги зимно, вітер тримався землі і наскрізь продував черевики через усі діри. Памва ввійшов до малень кої каварні на великій площі; колись тут було помешкання, це відчувалося, три зали - три кімнати, в кожній кімнаті голландська піч, вікна залишилися такими ж, як у помеш каннях - невеликі і з подвійними рамами.