Ірина Вільде - Повнолітні діти

— То був гонористий хлоп, — похвалив його безумний вчинок тато.

Та хто на станції, тому важко спізнитися до школи. Господиня, чи, як її Дарка називає, пані, буде так довго крякати, що час утікає, так довго буде тобі ступати по п'ятах, що для святого спокою вилетиш з хати, мов камінь з пращі.

Дарка, хоч як цього собі бажала, таки не запізнилася до школи. Здалека побачила Стефу Сидір, що обперлася об двері п'ятого класу.

— Я маю тобі щось сказати, Попович, — відділила Дарку від Лідки.

Дарці наче поклав хтось на плече дуже важку руку. Оце офіціальне «Попович» і ця серйозна міна не віщували нічого особливого.

Сидір відвела Дарку аж в кінець коридора.

— Чи ти знаєш, що ми («Хто ті ми?» — думає Дарка) вирішили бойкотувати Підгірську? Це твоя найближча подруга. Я не знаю, але я радила б тобі піти за класом… Бо інакше це може погано для тебе вийти…

Дарка, задивившись на Стефу, думає про щось зовсім інше: «Ти… ти будь моєю найближчою подружкою. Ти… я більше нікого не хочу…»

Та Стефа не настроєна сентиментально, вона діловито чекає на відповідь.

І доки Дарка думає над тією відповіддю, чує Стефині слова, що вилітають їй з уст злим шепотом:

— Собака та твоя Ориська — от що я тобі скажу! Собака. Її б'ють по морді, а вона лиже руку, яка її б'є… Яка ганьба! Українка! Плювати я хотіла на таких українців! Заявляти на весь голос, що їй подобаються поезії Тудоряну, який називає нас «стадом покірних»… який не так давно виступив у «Віяця Руминієй» з «науковим відкриттям», що на Буковині взагалі немає українців, а є тільки зрусифіковані румуни, і радив… ага… навіть наші прізвища навертати на румунські… Не досить, що нас змушують вивчати такого «поета», а тут ще… знайдеться паршива вівця, яка стане вихваляти його поезії… Чи ти не розумієш, що це все одно, що всім нам… та не тільки нам, але всім українцям на Буковині в обличчя наплювати? Ти дійсно цього не розумієш? Це ж, — Стефа бере себе рукою за шию, — це просто зрада перед народом…

Дарці моторошно стає від цього страшного слова. Якщо є слова, що мають силу вбивати, то «зрада перед народом» належать до них.

Але ж Орися… Це правда, вчинок Орисі нетовариський, підлий, можна сказати, бо ж Ориська своїм дурним виступом штовхнула весь клас у біду. Ясно, що тепер Мігалаке на мірку знань Ориськи вимагатиме того ж від усіх учениць, і тому Дарка згодна з цим: Ориська заслуговує покарання. Але називати її зрадником народу?..

Адже та дурна Ориська, вже її Дарка добре знає, поняття зеленого не має, хто такий Тудоряну. Вона знається на політиці не більше, ніж вовк на зірках. Їй-бо! І хоч в Дарчинім серці своє накипіло до Ориськи, та все ж таки почуття справедливості наказує Дарці вияснити справу, тобто сказати правду про Ориську:

— Чому ти кажеш: твоя Підгірська! Вона така моя, як і твоя… Я її не бороню… Але тільки, що правда… вона зовсім не знала, хто той Тудоряну. Це я тобі скажу, і ти повинна мені вірити…

Остання фраза виходить м'яко, наче несміливе прохання. Вухо Стефи не чутливе тепер на такі тонкощі:

— Не знала!.. А ти знала, хто такий Тудоряну?

— Не знала… Пригадала собі пізніше… Ні, знала!

— А звідки ти знала? Чому ти знала, а Підгірська не знала? Адже обидві ви з одного села… Разом училися приватно… Я хочу знати: звідки ти знала?

Дарка зовсім спантеличена. Її гарна подружка, яку вона стільки разів порівнювала в думках за її ніжність до осінньої айстри, тепер перетворилася в суворого суддю з правом карати або прощати.

Дарка вагається хвилину: сказати правду чи не сказати? Стефине суворе обличчя, її конспіративний шепіт кажуть Дарці, що такі справи можуть бути небезпечними, коли про них явно голосно говорити:

— В нас дома говорилося про це…

Стефине обличчя роз'яснюється:

— А-а-а, дома! У вас дома говорилося, а у Підгірських не говорилося? А коли б і так, як ти кажеш, то це чесно, це порядно — заради своєї примхи наразити на біду весь клас? Одна — проти усього класу? Так порядні люди роблять? Ти… ти сама повірила б такій людині?

Ні, Дарка не довірилася б такій людині. Це вона сказала собі ще вчора.

— Стефо, я так, як усі…

Стефа хвилину дивиться їй у вічі:

— Я хотіла б колись з тобою серйозніше поговорити про деякі справи… Тепер іди до класу і, дивись, не зрадь!

Дарка не встигає спитати, коли і про що хоче побалакати з нею Стефа, як та штовхає її до класу. Увійшовши в клас, Дарка миттю зміркувала, що гамір пливе собі безжурною річкою, обминаючи Ориську, мов острівець. Усі наче дістали раптом більма на очі і не помічають, що на бічній лавці сидить ще вчора їх мила (гарних усі люблять!) товаришка Орися Підгірська. Навіть ті, попівни, що вчора співчутливо дивилися на неї, не сміють сьогодні обізватися до неї перед загрозою загального бойкоту.