Ірина Вільде - Повнолітні діти

— Помайбі, Іване!

— Я тобі не Іван, а Ян!

— А звідки мені знати, що ти шляхтич? — питає подорожній.

А Ян показує сапою на межу, де камізелька:

— Мой, а там що лежить?»

Дарка, згадавши цю сміховинку, спитала Костика:

— То ви тепер теж будете носити і зимою і літом камізельку, так?

Бабця фиркнула на Дарцю:

— Встидалася б ти, Дарцю, та встидалася таке питати. Дурний якийсь вигадав, а ще дурніший повторює… Ходімо, Славуню, звідси…

Бабця образилася. Мама зараз же встала і пішла за своєю мамою. Напевно, буде її там заспокоювати. В нашій родині бабця на такому самому привілейованому становищі, що й Славочка.

— Я не хотів би, пане Попович, щоб ви погано думали про мене, — Костикові стало гаряче, він зірвав шалик. Так я і підозрівала: був у брудній сорочці і без краватки. — Я не думав женитися ні з шляхтянкою, ні з фальчами [73] Земельними наділами. , це я вам кажу чесно, але становище моє безвихідне. Доки, гей, доки можна дурити людей і себе? Я вже п'ятий чи шостий рік фурт [74] Постійно. на третьому курсі прав, тобто вважаюся таким, а насправді мене давно вже вигнали з університету за несплату чесного [75] Плати за навчання. . Я тягнувся до інтелігенції, розумієте, пане Попович, а моя мама тягає на плечах колюче акацієве ріща [76] Хмиз. , аби зварити мандибурки в мундирах залізному студентові… Колись, за ваших часів, ще міг студент утриматися в Чернівцях приватними корепетиціями [77] Приватними уроками. а тепер? Тепер у місті таких голодранців, як я, більше, ніж псів… Я міг би піти до пана на лан чи до гуральні брагу мішати, але я не можу, мені не пасує, бо я, рахувати, студент, член студентської напівлегальної, як вам відомо, корпорації з гордою назвою «Січ». Своїм вчинком я принизив би престиж корпорації, і мене витурили б звідти, а це моя єдина перепустка у ліпше товариство. Без корпорантської шапочки і стяжки, хоч їх тепер і заборонено носити, я у моїм становищі — нуль, пане Попович. Якби існував такий математичний вираз, то я був би нуль у квадраті. Колишній студент — це здекласований елемент, якого всі і всюди мають за ніщо. Але я розговорився! — і, щойно похопившись, що він без краватки і не зовсім свіжій сорочці, мерщій окутав шаликом шию.

Мені стало по-людському жаль його. Я сказала собі: запам'ятай, Дарцю, що чиста сорочка для мужчини, крім санітарії, ще і великий моральний фактор.

— А тут якраз під такий настрій чи роздуми з'являється з Суховерхова від Єлінських свашка: так і так, мовляв, старі не мали б нічого проти, щоб віддати за мене свою Артемізію. І то мене так взлостило, так взлостило…

— А що вас так взлостило, пане Костик? Я не бачу в цьому нічого образливого для вас. Як кажуть, коли з моїм невлад, то я з своїм назад…

— Та то мене взлостило, пане Попович, що Єлінські влучили саме в момент моєї психічної депресії і знали, коли до мене свашку вислати. Так то мене вкололо, що я прогнав свашку, і небагато бракувало, щоб ще й ударив її на дорогу.

— Жінку бити?! Це говорить член студентської корпорації?

— Я такий корпорант, як студент, а ви мене не годні зрозуміти, бо ви ніколи навіть у думках не були в моєму становищі. Ви пробачте, що я так…

— Нічого, нічого…

— Тоді й мамі дісталося від мене. Почав горлати на всю хату, що нікому не збираюся запродувати себе в ярмо. Але моя мама, хоч і неписьменна селянка, розумніша за свого сина, залізного студента, бо як випроваджувала свашку до воріт, то сказала їй прийти ще раз. І що ви гадаєте, пане Попович? За третім разом я сказав: «Гай, най буде!» Бо я собі подумав, пане Попович, що як запродувати себе посталакові-окупантові, то вже краще піти у найми до своїх, ніби до жінчиної родини…

— Я не знаю, що вам на це сказати, пане Костик, то справа проблематична, — делікатно відізвався на це мій татусь.

Увійшла мама. З сіяння її очей можна було вгадати, що вона щойно цілувалася і перепрошувалася з бабцею.

Присутність мами, як завжди, підняла в татка дух. Заговорив підбадьорливо:

— Маєте закінчені два роки прав. Можете клопотатися про якусь канцелярську працю. Хоч би у якого адвоката у Чернівцях чи де…

— Адвокатові сигуранца, пане Попович, скаже те, що сказала суховерхівському панові.

— Я вас перепрошую, пане Костик, — втрутилася в розмову мама, — але певний процент нерумунів, так, певний процент може тримати кожний підприємець.

— Та певно! Втім, з двома роками права — це ж половина університету як-не-як — можете дістати в будь-якій державній установі…