Ірина Вільде - Повнолітні діти

Хай буде так, що Данко заради Лучіки затримується в Чернівцях. Хай! Хай за весь час канікул не чекає її жодне, хоч би зовсім маленьке, щастя. Хай! А все ж таки перед нею щось, чого у неї ніхто не відбере: шістдесят вільних від навчання і страху перед Мігалаке днів! Шістдесят днів у колі своїх рідних! Шістдесят ранків: прокинувшись, вона замість чужого балкона бачитиме у вікні зелень саду.

Хіба цього мало, щоб відчути легкість на серці без особливої для цього причини?

А втім, якби хто стільки пережив, як Дарка останнім часом, то для нього щастям був би вже один спокій.

І Дарка в'їжджає у Веренчанку, сповнена по вінця блаженним спокоєм.

Біля воріт рідного дому Дарку привітала бабуся з Славочкою на руках, чи, вірніше сказати, Славочка у бабусі на руках. Мала дівчинка була причепурена на честь приїзду старшої сестрички, як лялечка. На ній було рожеве з прозорого фулярду платтячко у численних воланчиках і бантиках. Славочка в ньому була ніби сповита хмаринкою.

Крізь дрібне листя акації, що під нею стояла бабуся з Славочкою, просвічувало сонце, наче обсипало малу золотими горошками. Дарка відразу помітила, що личко сестрички набуло виразності. Носик, очі, розріз уст набрали вже окресленої форми, і тепер зовсім певно можна було сказати про Славочку, що вона батьків портрет. Дарка не без болю ствердила, що цей батьків портрет є і гірким обвинуваченням життю: ось яким був колись наш татусь, а що ти з нього зробило, жорстоке життя!

Дарка простягнула руку Славочці. Мала заглянула в очі бабусі, наче спитала, чи можна, а потім, схиливши кокетливо голівку до плеча, віддалася Дарці в руки.

І коли Дарка, підтримуючи за потиличку, тулила до себе те приємне тільце, вона відчула дивне враження, ніби Славочка не тільки сестра їй. Була хвилина, коли Славочка здалась їй дочкою. Було це немов повторення тих почуттів, що їх вона раніше зазнавала до своїх ляльок.

Дома нічого не змінилося, хоч все здавалося Дарці оновленим. Після сірих, аж білих від спеки міських мурів трава й листя дерев у садку були особливо зелені, квіти на грядках особливо яскраві, особливо запашні.

Першого дня бажання простору було таке непереможне, що вона, незважаючи на пересторогу бабусі перед протягами в хаті, повідчиняла вікна й двері: повітря, свіжого повітря!

Навіть пес Циган, який, згідно з фізіологічними законами, мусив досить уже постаріти, зважаючи на недовгий собачий вік, був у Дарчиних очах таким самим, як і рік тому. Дарка відчула вдячність до нього за те, що він відразу впізнав її. Вірний друг!

Ні, нічого не змінилося тут ні в людях, ні в речах. Тільки у мами від ніздрів до вуст протяглася тонесенька, як біла нитка, риска, якої ще на різдво не було. Коли мама сміялася, риска поглиблювалася, і тоді видно було, що це не біла нитка, а зморшка. Напевно, ні татко, ні бабуся, що бачать маму день у день, не помітили цього, але Дарчині очі вловили вже цей перший сигнал старості, що наближалася до мами.

Мама була така сама вродлива, рожево-біла, з гарними зубами і з світлими товстими косами, але вже десь, сама не відчуваючи того, переступила межу, за якою кінчається розквіт і починається прив'ядання. Прийде такий день, коли мама загляне в дзеркало і не схоче повірити йому.

Добу пожила Дарка серед своїх, а ніхто з них і словом не заїкнувся про свідоцтво. Скінчився й другий день, а вдома, здається, забули про те, що всі учні у цілому світі в кінці шкільного року одержують табелі з оцінками. Третього дня Дарку почала вже гнітити надмірна делікатність. Невже ж вони не розуміють, що чим довше зволікають з цією справою, тим гірше і для них?

Довелося Дарці першій порушити це питання. Скористалася тим, що всі зібралися в їдальні за столом, витягла з книжки те злощасне свідоцтво і, розпростерши його на столі, щоб усі могли прочитати, сказала досить нескромним голосом:

— Ось яке я свідоцтво дістала, — і трохи не вихопилося: «Полюбуйтесь ним!» Ото був номерочок! Насамперед усі троє зразу начебто злякались чогось, а потім, як слід навіть не прочитавши документа, в один голос почали розраджувати Дарку, мовляв, таке по людях ходить, і не варто надто близько до серця приймати цю історію. Всі знають, як несправедливо поступили з Даркою і чому.

Татко міцно притиснув її до своїх задимлених тютюном грудей.

Хто-хто, але татко добре знає, що його дочка своїми знаннями заслуговує на кращі оцінки. Знав татко й те, що більшість трійок поставили Дарці професори під терором Мігалаке.