Олег Яськів - Вечір з кіно ІІ. Путівник по світу кіно

Якщо можна метафорично говорити про «серце» кіно, то в скандинавському воно пробивається навіть крізь тонку пелену комерційної матерії, яка штовхає кіно до спрощення. І за його особливим пульсом немов за архаїчними знаками семафору можна прочитати емоційний і філософічний темперамент цього північного краю.

У фільмі «Викрадаючи коней» ця холодна й трішки похмура північ, ця мрія заможних туристів, відкриється легковажному глядачеві в інших, запаморочливо світлих ракурсах. Це будуть інші – а насправді правдиві, гармонійно-дикі гірські пейзажі, це будуть інші, – а насправді стримано-нестримні інтимні пристрасті, це будуть прекрасні дикі коні, які немов заблукали туди з далеких аравійських просторів. Це буде водночас відверта протестантська сповідальність і емоційна германська стриманість. Це буде прискіплива, майже академічно-дослідницька увага до елементів живої та предметної природи, поетично прописана геніальною камерою оператора. І ще багато чого, що не відкрилося мені, але вірогідно, що відкриється вам.

«Викрадаючи коней» – екранізація роману-бестселеру сучасного письменника Пера Петтерсона, нового ще імені для українського літературного простору, але широко відомого у світі. Цей роман був включений у десятку кращих книг 2007 року й пробив автору шлях понад національні кордони.

Норвезький режисер Ганс Петер Моланд – один із найавторитетніших у своїй країні. Він відрізняється широким жанровим репертуаром, який варіюється від пригодницьких бойовиків до психологічних драм, знятих як на батьківщині, так і в США. Однак попри жанри, усі його фільми відзначалися оцим «скандинавським» духом, тією ґрунтовністю, що притаманна не лише північно-європейському кіно, але і їхній літературі та музиці.

Сюжет фільму обертається довкола літнього чоловіка (якого блискуче грає відомий за співпрацею з Ларсом фон Трієром шведський актор Стелан Скарсгард), який після трагічної загибелі улюбленої дружини повертається в норвезьку далечінь, щоби самотньо доживати свого віку. Після зустрічі зі свідком свого дитинства він повертається спогадами в минуле, коли став співучасником складної гри пристрастей, якими виявилися пов’язані життя його батьків та батьків його найкращого друга. Зустріч та переживання таємниць і трагедій найближчих людей допомогли йому сформувати власну життєву філософію та систему цінностей.

Фільм знятий у цілковитій гармонії зображення, звуку та слова, а наратив розповіді відступає на другий план перед психологічними рефлексіями та філософськими роздумами.

Не буде перебільшенням сказати, що «Викрадаючи коней» показує вектор розвитку сучасного скандинавського кіно: ще ближче до людини, але не відриваючись від природи, і з неодмінною увагою до художньої форми. Не дивно, що знятий він у співпродукції всіма скандинавськими країнами (Норвегією, Швецією та Данією), від Норвегії був висунутий на здобуття Оскара в категорії «кращий іноземний фільм», а на Берлінському кінофестивалі отримав нагороду саме за художню якість.

Впевнений, що цей фільм не може залишити байдужим. Тому що він чесний, щирий, людяний…

Тож прикликайте хвилини щастя.

Коли позаду карнавал зимових свят, коли феєрія літа ще далеко, коли навіть весна поки що мовчить, та й зима вже облишила нагадувати про себе, коли чорно-біла реальність контрастно окреслює самотні траєкторії людей, які хаотично й ненадовго перетинаються, якраз час вдивитися в себе. Розчути далекий голос чужої людини, яка, можливо, говорить саме до тебе, яка, можливо, просить про допомогу, яка, можливо, переступила межу. Розчути у світовому ефірі власний голос, якого, можливо, раніше ти не розумів або ж не хотів слухати. Розрізнити голос людини соціальної та голос сумління й спробувати накласти їх в унісон.

Данський фільм «Винний» якраз про такий голос людини, яку потрібно почути та зрозуміти. Це один із найкращих прикладів терапії душі через мистецтво кіно.

Фільм розповідає історію, яка протікає в реальному часі, коли колишній поліцейський, а зараз оператор служби порятунку спілкується телефоном з жінкою, яка потрапила в біду.

За своєю формою «Винний» без перебільшення унікальний. Мінімалістична камерна драма, більш сувора, ніж театр, у дотриманні принципу єдності місця та дії, фактично монолог великим планом – усі ці драматичні форми в такій єдності неможливо було уявити в просторі кіно раніше. Тому те, що вдалося створити Густаву Меллеру, можна сміливо називати кінорежисерським подвигом. Та відкриттям.