Андрій Харук - Українська Держава – жорсткі уроки. Павло Скоропадський. Погляд через 100 років

На початок листопада 1918 р. проект земельної реформи, розроблений міністром земельних справ В. Леонтовичем, був готовий. Він передбачав примусовий викуп державою всіх великих земельних маєтків, які мали бути парцельованими між селянами за допомогою Державного земельного банку, у розмірі не більше 25 дес. на одне господарство. Від відчуження землі звільняли лише ті господарства, які мали агрокультурне значення, однак тільки розміром до 200 дес. кожне.

На думку фахівців, цей закон був одним з найбільш демократичних порівняно із земельними законами інших держав тодішнього світу. Здійснення наміченої реформи, без сумніву, могло дати поштовх потужному соціально-економічному розвитку України. Воно забезпечувало такий земельний устрій, основою якого ставали середньозаможні, самодостатні індивідуальні господарства, що вело до утвердження економічно здорової, незалежної хліборобської верстви – опори Української Держави.

Гетьман і його оточення розуміли, що в тій боротьбі, яка розпочалася між більшовизмом і Україною, визначальну роль може відіграти лише та соціальна верства, що є власником засобів виробництва і продуцентом водночас. Такою верствою могло стати відновлене в новітній час козацтво, яке, спираючись на традиції вільного володіння землею і зброєю, могло бути вкрай зацікавленим в існуванні інститутів приватної власності на землю і стабільної національної державності, яка захищала б ці інститути. Створення міцного організованого козацького стану мало сприяти врегулюванню розмірів землеволодіння, приватної та спадкової власності на землю, утвердженню права володіння землею залежно від участі в боротьбі із зовнішнім ворогом і забезпечення кордонів Української Держави. У цьому контексті цілком логічно відновлення історично-традиційного Гетьманату 29 квітня 1918 р. призвело до відродження козацтва як стану, який був основою існування першої козацької державності. Козацтво постало знову на підставі закону – універсалу Гетьмана Всієї України 16 жовтня 1917 р.

Цей комплекс соціально-економічних заходів спрямований на захист інтересів української землевласницької верстви фактично означав короткочасну реалізацію ідей аграризму на українському ґрунті. Учення аграризму в його насамперед центрально-східноєвропейському варіанті відіграло величезну роль в утвердженні стабільності новопосталих держав і збереження національної ідентичності. Саме тому воно було таким притягальним для «хліборобської» концепції В. Липинського та його послідовників. В умовах інтенсивного поширення ідей аграризму в повоєнній Європі її адепти із середовища українського консервативного політикуму високо оцінили досвід аграрних перетворень за добу Гетьманату. «Ідея аграризму буйно почала виростати на Україні за час нормального існування Української Держави в 1918 р.», – констатували лідери Союзу українських хліборобів у Чехословацькій Республіці Й. Мельник і П. Запорожець. Для цих діячів саме український хліборобський рух, органічно вписуючись в європейський контекст аграризму, мав опанувати ситуацію в Україні. «З ним сьогоднішнім політикам Європи доведеться говорити»79.

33

Там само. – С. 50.

34

Липинський В. Листи до братів-хліборобів. – С. 39.

35

Липинський В. Україна на переломі. – С. 144.

36

Там само. – С. 193.

37

Окіншевич Л. Український Гетьманат ХVІІ ст. як форма державного ладу // Науковий збірник Українського Вільного Університету. – Мюнхен, 1948. – Т. 5. – С. 99.

38

Липинський В. Україна на переломі. – С. 119—120.

39

Грушевський М. Історія України-Руси. Том ІХ, друга половина. – К., 1931. – С. 1321.

40

Липинський В. Україна на переломі. – С. 43.

41

Там само. – С. 173.

42

Липинський В. Листи до братів-хліборобів. Про ідею і організацію українського монархізму. – Київ – Філадельфія, 1995. – С. 299.

43

Історія українського селянства. – Т. І. – К., 2006. – С. 225.

44

Там само. – С. 234.

45

Оглоблін О. Династична ідея в державницько-політичній думці України-Гетьманщини XVII—XVIII ст. // Державницька думка. – 1951. – № 4. – С. 40—52.

46

Там само. – С. 162.

47

Т. Мацьків. Гетьман Іван Мазепа в західноєвропейських джерелах 1687—1709. – Мюнхен, 1988. – С. 10.

48

В’ячеслав Липинський. Листування. Повне зібрання творів, архів, студії: Архів. Листування. – Т. 1. – Київ – Філадельфія, 2003. – С. 162.

49

Там само.

50

В’ячеслав Липинський. Листування. Повне зібрання творів, архів, студії: Архів. Листування. – Т. 1. – Київ – Філадельфія, 2003. – Там само. – С. 163.