Теодор Драйзер - Фінансист

– Вісімнадцять доларів, – вигукнув крамар, що стояв біля дверей (власне, лише для того, щоб започаткувати торги).

Френк зупинився.

– Двадцять два, – сказав якийсь голос.

– Тридцять! – почувся вигук.

– Тридцять п’ять! – втрутився ще хтось.

Ціна дійшла до сімдесяти п’яти доларів (що становило менше половини реальної вартості кави).

– Сімдесят п’ять доларів… Сімдесят п’ять! – вигукував аукціоніст. – Хто більше? Сімдесят п’ять доларів – раз. Хто дасть вісімдесят? Сімдесят п’ять доларів два… – він зробив паузу і драматичним жестом заніс руку. Потім різко опустив її. – Продано містерові Сайласу Грегорі за сімдесят п’ять доларів! Запишіть, Джеррі, – звернувся він до свого рудого веснянкуватого помічника, і одразу перейшов до продажу іншої партії бакалійного товару – одинадцяти діжок крохмалю.

Юний Ковпервуд швидко зметикував. Ринкова ціна кави (якщо вірити аукціоністові) сім доларів тридцять два центи за мішок; значить, крамар, що купив партію за сімдесят п’ять доларів, може тут же заробити вісімдесят шість доларів чотири центи, а продавши каву в роздріб, – іще більше. Наскільки йому пригадується, мати платить двадцять вісім центів за фунт. З підручниками під пахвою Френк присунувся ближче і став ще уважніше стежити за процедурою торгів. Діжечка крохмалю, як він незабаром почув, вартувала десять доларів, а тут її продали за шість. Кілька діжок оцту пішли з молотка за третину своєї вартості. Френку страшенно захотілося взяти участь у торгах, але в кишені ж лише дріб’язок. Аукціоніст завважив хлопчика, що стояв просто перед ним. Він був вражений серйозністю і завзятістю, написаними на його обличчі.

– Пропоную партію чудового кастильського мила – сім ящиків, ні більше і ні менше. Воно, аби ви знали, якщо ви взагалі хоч трохи розумієтеся на милі, коштує нині чотирнадцять центів за брусок. А за ящик з вас візьмуть не менше одинадцяти доларів сімдесяти п’яти центів. Скільки даєте? Скільки даєте?

Він говорив швидко, зі звичайними інтонаціями аукціоніста і надмірним пафосом, але на юного Ковпервуда це не діяло. Він жваво підрахував. Сім ящиків по одинадцять сімдесят п’ять – усього вісімдесят два долари двадцять п’ять центів. А якщо ця партія піде за півціни… Якщо вона піде за півціни…

– Дванадцять доларів! – запропонував хтось.

– П’ятнадцять! – підвищив ціну інший.

– Двадцять! – крикнув третій.

– Двадцять п’ять! – додав четвертий.

Далі пішли надбавки по одному долару, бо кастильське мило загалом не користувалося широким попитом.

– Двадцять шість!

– Двадцять сім!

– Двадцять вісім!

– Двадцять дев’ять!

Усі мовчали.

– Тридцять! – рішуче сказав юний Ковпервуд.

Аукціоніст – маленький худорлявий чоловік із виснаженим обличчям і скуйовдженим волоссям, з цікавістю і дещо недовірливо покосував на Френка (ні на мить, утім, не вмовкаючи). Напружений погляд хлопчика мимоволі привернув його увагу, і він якось відразу, сам не знаючи чому, сповнився довіри і вирішив: гроші у малого є (можливо, він син якогось бакалійника).

– Тридцять доларів! Тридцять доларів! Тридцять доларів за партію кастильського мила! Чудове мило! У роздріб йде по чотирнадцять центів шматок. Хто дасть тридцять один долар? Хто дасть тридцять один?

– Тридцять один! – пролунав голос.

– Тридцять два! – прохопився Ковпервуд.

Торг відновився.

– Тридцять два долари! Тридцять два! Хто дасть за це чудове мило тридцять три? Сім ящиків прекрасного кастильского мила. Хто дасть тридцять три?

Мозок юного Ковпервуда напружено працював. Грошей у нього з собою не було, але його батько служив помічником касира в Третьому національному банку, і Френк міг послатися на нього. Все це мило, без сумніву, вдасться продати бакалійникові по сусідству з будинком, а якщо не йому, то ще якомусь крамареві. Адже знайшлися й інші, які хотіли придбати його за такою ціною. Тож чому б мило не купити Френкові?

Аукціоніст зробив паузу.

– Тридцять два долари – раз! Хто дасть тридцять три? Тридцять два долари – два! Дасть хтось тридцять три? Тридцять два долари – три! Сім ящиків чудового мила! Хто дасть більше? Один, два, три! Хто більше? – рука його знову піднялася в повітря. – Продано містерові…

Він злегка перехилився через стійку, з цікавістю заглядаючи в обличчя юного покупця.

– Френку Ковпервуду, сину помічника касира Третього національного банку, – твердим голосом промовив хлопчик.

– Гаразд! – сказав аукціоніст, підкорений його впевненим поглядом.