Теодор Драйзер - Фінансист

Джордж Стінер, який саме в цей час вступив на пост міського скарбничого і не мав достатніх фінансових можливостей для вирішення такої складної проблеми, неабияк непокоївся. Генрі Молленгауер, власник безлічі старих міських зобов’язань, котрий бажав тепер отримати свої гроші для вкладення їх у багатонадійні підприємства на Заході, зробив візит Стінеру, а також меру міста (разом з Сімпсоном і Батлером він входив до складу «великої трійки»).

– Я вважаю, що час вже якось виплутуватися зі становища з цими простроченими зобов’язаннями, – заявив він. – У мене їх накопичилося на величезну суму, та й у інших теж. Ми довгий час допомагали місту, не кажучи ні слова, але тепер потрібно нарешті діяти. Містер Батлер і містер Сімпсон дотримуються тієї ж думки. Чи не можна пустити сертифікати нової позики в котирування на фондовій біржі і таким шляхом реалізувати гроші? Спритний маклер міг би підняти їх до паритету.

Стінер був надзвичайно втішений візитом. Молленгауер рідко обтяжував себе появою на людях і вже якщо робив це, то з розрахунком на відповідний ефект. Тепер він побував ще у мера міста і у голови міської ради, тримаючись в розмові з ними, як і зі Стінером, зарозуміло, неприступно і непроникно. Хіба не були вони для нього просто хлопчаками на побігеньках?

Для того щоб усвідомити собі, чим був викликаний інтерес Молленгауера до Стінера і наскільки велике значення мали його візит до нього і подальші дії скарбничого, необхідно окинути оком політичну ситуацію, що передувала описуваним подіям. Хоча Джордж Стінер і був певною мірою поплічником і ставлеником Молленгауера, але той знав його лише поверхово. Щоправда, він кілька разів бачив Стінера і дещо чув про нього, але на внесення його імені в кандидатський список погодився лише через умовляння своїх наближених, які запевняли, що Стінер – «чудовий хлопець» – ніколи не вийде з-під контролю, нікому не заподіє жодних клопотів і таке інше. Молленгауер і раніше, за іншої місцевої влади, підтримував зв’язок з міською скарбницею, але завжди настільки обережно, що ніхто не міг цього викрити. Він був занадто помітною фігурою і в політичному, і в фінансовому світі. Проте його анітрохи не збентежив план, придуманий якщо не Батлером, то Сімпсоном: за допомогою підставних осіб з політичного і комерційного світу потихеньку, без скандалу, викачати все, що можна, з міської скарбниці. Отже, вже за кілька років до описуваних нами подій для цієї мети була створена особлива агентура: голова міської ради Едвард Стробік, тодішній мер міста Ейса Конклін, олдермени Томас Вайкрофт, Джейкоб Хармон і багато інших. Вони організували низку фірм під найрізноманітнішими фіктивними назвами, які торгували всім, що могло знадобитися для міського господарства, – дошками, камінням, залізом, сталлю, цементом тощо – зрозуміло, з величезною вигодою для тих, хто переховувався за цими вигаданими назвами. Це рятувало місто від клопотів, пов’язаних з пошуком чесних і сумлінних постачальників.

Оскільки подальша розповідь про Ковпервуда буде пов’язана щонайменше з трьома з цих «фірм», слід коротко описати їх діяльність. Очолював їх Едвард Стробік, один з найбільш енергійних поплічників Молленгауера; це був спритний і пронозуватий чоловік років тридцяти п’яти, худий, чорнявий, кароокий, з величезними чорними вусами. Одягався він елегантно і вигадливо – смугасті штани, білий жилет, чорна візитівка і шовковий циліндр. Черевики незвичайно химерного фасону завжди були начищені до блиску. Своєю бездоганною зовнішністю він заслужив прізвисько «жевжик». Разом з тим це був досить здібний чоловік, і багато хто його поважав.

Двоє з колег – містери Томас Вайкрофт і Хармон – не відрізнялися такою приємною і чарівливою зовнішністю. Хармон, котрий у суспільстві на всіх наводив нудьгу, дуже непогано розбирався в фінансових питаннях. Довготелесий і рудуватий, із карими очима, він, попри свою меланхолійну зовнішність, був вельми метикований і завжди готовий пуститися на будь-яку аферу не дуже великого масштабу і досить безпечну з погляду кримінального кодексу. Він не був особливо хитрий, але, як би там не було, хотів висунутися.

Томас Вайкрофт, останній член цього корисного, але не надто поважного тріумвірату – високий сухорлявий чоловік із виснаженим, землистим обличчям і глибоко посадженими очима, – незважаючи на свою непоказну зовнішність, мав неабиякий розум. За професією ливарник, він потрапив у політичні діячі випадково, як і Стінер, адже зумів стати у нагоді. Йому вдалося призбирати невеликий капітал завдяки участі в очолюваному Стробіком тріумвіраті, який займався всілякими й досить своєрідними справами, про які йтиметься нижче.