Григорій Тютюнник - Вир

– Через вас, белебнів, у халепу вскочив. Казав – їдьте степом, так вам у долину захотілося! Мекнули мої стояки!

Як приїхали додому – старий мов сказився: ускочив у клуню, викинув звідти дві лопати.

– Копайте мені яму, прокляті ледацюги!

Тимко обміряв очима сухеньку постать старого, розкреслив вістрям лопати прямокутник приблизно для його росту.

– Що ти мітиш? Що ти мітиш, щоб тобі руки посудомило! На стояки яму.

– А я думав, на вас.

Старий тільки махнув рукою, побіг із двору. Тимко відігнав у артіль биків, а після сніданку вийшов з Гаврилом копати ямки.

– Давай вириємо йому одну, під нужник. Старий посидить над нею з пряжкою в зубах і вгамується, – порадив Тимко, але Гаврилові було не до жартів.

– Через його дурацькі витребеньки на роботу не пішов і дома нічого не зроблю.

Надвір вийшла мати з торбинкою насіння в руках, старі калоші ляпали її по п’ятах.

– Город не саджений, корова не нагодована, а він хлів будує. Здурів. Зовсім здурів на старість.

Йонька між тим чвалом біг до сільради, його так і тіпало, так і шматувало, щоб поскаржитися владі, як з ним не по-чесному сьогодні вчинили і яка несправедливість його спіткала. Але і в сільраді його чекало розчарування: на дверях висіла табличка з написом: «Прийома нєт. Нахожусь по служебних ділах».

Йонька понюхав табличку і вискочив назад. Кузьма, який по своєму звичаю дрімав під конюшнею, на запитання Йоньки, де голова сільради, почухав перенісся і відповів, що «немаєть, поїхав на совіщання». Йонька потоптався біля Кузьми, пошкварчав люлькою і, крутнувшись на місці, гайнув полтавським шляхом прямо в Зіньків – скаржитися в райвиконком. На Беєвій горі його наздогнав Прокіп Тетеря, що їхав дрожками в район, і милостиво, хоч і з деякою понурістю, дозволив і старому під’їхати разом із ним до району. Про що вони говорили дорогою – невідомо, ясно тільки те, що вже аж біля липки, що росла собі самотньо в степу і по якій троянчани, які йшли на базар чи на ярмарок, визначали, що пройдено якраз півдороги, старий зіскочив із дрожок і побіг назад на Троянівку. Він біг так, що коли вскочив у село, то кози, що паслися на вигоні, повиривали прикорні, і двох із них знайшли після цієї події аж у сусідньому селі. Ускочивши в двір, старий схопив вірьовку, що висіла на тину, і, розмахуючи нею, як киргиз арканом, побіг на хлопців, що спокійненько собі говорили, поспиравшись на лопати. Старий підлетів звірюкою і, ні слова не говорячи, угилив Тимка по боку. Той гикнув від удару і впав на купу свіжої землі, але потім схопився і, згрібши лопату вобіруч, сіконув нею на два сантиметри вище голови старого.

– Р-ря-туй-те-е, вбивають! – закричав не своїм голосом Йонька і з переляку впав.

З городу прибігла Уляна і, побачивши, що старий сидить собі і нікого не чіпає, вирішила, що б’ються між собою брати, бо якраз Гаврило із серйозним обличчям ватлав на землі Тимка. Мати хапала старшого сина за руку, примовляючи: «Гаврюшо! Що-бо ти робиш? Гаврюшо!» Але Гаврило не слухав її, доки не одволік Тимка в хлів і там закрив його. Бачачи, що небезпека минула, Йонька встав і накинувся з кулаками на жінку і таки побив би її, якби не Гаврило, якому тільки й судилося сьогодні, що розмиряти перебойців.

– Це ти навчила його, відьма голохвоста, на людей із смертю кидатися! – репетував на весь двір Йонька.

– Господи, та що тут у вас скоїлося? – все більше блідла Уляна, притискуючи руки до грудей.

– А-а, ти не знаєш! Ти все дурочкою прикидаєшся? Тобі вуха позакладало? Не чуєш, що люди балакають?

– Господоньку святий, та що ж?

– А те, що твій сопляк трохи мені голови лопатою не зрубав. На два вершки від смерті був. Якби не Гаврило, завтра б і ховали. Тільки що зустрів Прокопа Тетерю, каже, що всовіщав Тимка, щоб Орисю з ума не зводив, так він на нього із залізною занозою налетів. Так ні ж! – затупотів ногами Йонька, сварячись на хлів, де відсиджувався замкнутий Тимко. – Я тобі цього не прощу. Я тобі виведу лінію, сибіряка проклятий!

Уляна, плачучи, пішла в хату. Йонька дременув із двору, Гаврило, відхекуючись, озирався навколо, чи ніхто не бачив із сусідів їхньої сварки. Потім сів на дривітню, витер рукавом піт. Кури, задоволені веселою інтермедією, розгрібали гнойок і дружно цокотіли із жвавістю ярмаркових спекулянток.

Брати мовчали. Один сапав за стіною, другий сидів, задумавшись, надворі.

– Не буде з тебе доброго чоловіка, Тимку. Отак і зогниєш у тюрмі через свій дурацький характер.

Павло Гречаний, пихкаючи цигаркою-бичем, підійшов до Гаврила і сів поряд. Сорочка в нього була розхристана і висмикана, на м’язистій шиї висихав піт, видно, Павло тільки що випустив лопату з рук. Він не сказав «здрастуйте», не сказав, чого прийшов, а просто сів, пихкаючи цигаркою, і мовчав. Так пройшло з півгодини. Потім він виплюнув із рота недопалок і сказав: