Array Антология - Українська модерна проза

Кажуть, що біль ублагороднює людину. Мені здається, що навпаки. А може, се залежить від того, які причини болю. Біль, викликаний людською неправдою, витворює нехіть і відразу до них. Се було би оправдане і логічне, та, на жаль, почуття не визнають ніякої логіки.

Біль і нехіть моєї душі до кождої майже людини зокрема, перетворюються саме в якусь загальну любов до цілого людства: працювати для загального добра, всюди без розбору на якім будь полі, де тільки вистане сили і вдатності, справляє мені дивну пільгу, і здається часом гріхом думати лиш про себе і плакати над собою.

Те нове життя мирить мене знов з людьми; вони стають для мене симпатичніші, бо не бачать моєї особи, а лиш те, чим я прислуговуюся загалові. То якось дивно розширює моє серце. Бачу, що життя ширше і цікавіше, коли не дивимося на нього через призму свого «я». Се поясняє те, що все мене дивувало: чому мужчини радніше перебувають в товаристві між собою, ніж жінки? Поминувши карти і острі напої не можна не признати тут ще одного важного чинника, а саме що їх життя більше абсорбують загальні всім спільні почування громадських справ, наколи жінки жиють переважно вузькими особистими почуваннями, що відносяться лиш до їх особи, їх хатніх і родинних інтересів.

Загальний інтерес, загальне стремління, любов до одного ідеалу, одно слово групова єдність геть дужче лучить людей, ніж вони самі думають. Хоч часом і на тім полі виростають стремління і почування вузького егоїзму.

Під час довгої перерви нашого листування зайшов не один факт і не одно нове почуття зродилося.

Передусім мушу заявити, що я стала далеко тверезіша. Праця для загалу, здається, уздоровила мою душу. Давні галюцинації, викликані смутком, вже не вертають. Дивлюся на світ більше реально і не гублюся в районах недовідомого.

Праця для ширшого загалу дає людині і більше значіння. Признання загалу для одиниці має якусь оп’яняючу силу, що часто бачимо в амбіціях – переважно мужчин. Але з тим, відай, змалку треба зростатися, а воно довго плекане сильно вкорінюється в душу людини.

Для мене, що виросла в домашнім затишку, признання людей на ширшій арені має в собі щось соромливе.

Призвичаєна до поклонів мужчин, вечіркових і бальових компліментів, і так тим зіпсована, що коли який мужчина не підлягав моїй сугестії, просто для мене не існував. І от тепер, чи можеш повірити, не можу часом піднести очей, коли подибує мене признання за працю для загалу.

Тому була я дуже засоромлена, коли з-закордону двоє молодих людей невисказа-но чемно заявили, що вступивши на нашу територію, хотіли пізнати всіх визначніших людей, між ними і мене.

Знаєш мої домашні відносини і працю, яка на мене все спадає. Гість в дома ще більше ту працю побільшає. Аж з полудня могла я присвятити час гостям. З нагоди їх приїзду уряджено прогульку, в якій брали участь жінки і чоловіки. Ціллю прогульки був звісний тобі лісок і розлога царинка, котру ти так любив. Товариство поділилося на кільки гуртків, я йшла з одним з наших гостей.

Днина була чудова, сонце, що хилилося на захід, розсипало скрізь рожеві блиски. Легкий вітрець, як се часто в наших сторонах перед заходом сонця трапляється, дув милим холодом. Вид довкола був гарний, прогульковці уважали за відповідне подивляти природу, а подивляли таким банальним способом, що зривалось пере-сердя. Я сама люблю природу, і нічо так не заспокоює моєї зболілої душі, як її чаруючий вид. Скілька високих грубих пнів, обвисла галузка хмелю, цвітка, що визирає з трави, нераз сильніше промовляє до мене, ніж найкращі слова. Але любування природою в більшім товаристві виглядає завжди так офіціально, що відражає прикро. Рада була тому, що мій товариш не звертав на се ніякої уваги, і не переставав говорити.

Була се енергійна і буйна натура. На загальні справи дивився критично. І, як тодішні закордонні українці, був тої думки, що ми тут не уміємо використати наших прав. Мої запевнення, що легше не раз боротись з одвертим, як з потайним ворогом, не переконували його. Взагалі виявляв він таке ознайомлення з нашими справами, і вражав такою незвичайною вимовою, що я слухала його не лиш з приємністю, але з певного роду напруженням цілої моєї уваги. Так була зайнята його прелекцією, що гнівало мене, як хто переривав нашу бесіду. Тому з великим невдоволенням зауважила, що другий гість покинув своє товариство і прилучився до нас. Однак скоро показалось, що се цілком не псувало нашого настрою.