Theodore Dreiser - Американська трагедія. Книга 2

Сказавши це, він почав шукати в правій кишені свого досить-таки поношеного і бахматого піджака і, нарешті, витяг звідти лист Роберти; подавши його другові, він присунув стілець і сів; тимчасом прокурор взявся читати.

– Так, усе це має досить підозрілий вигляд, – сказав Мейсон, дочитавши лист. – І ви кажете, його досі не знайшли… Ну, а цю жінку ви вже бачили? Що вона знає про цю справу?

– Ні, Орвіл, я її не бачив, – повільно і замислено відповів Хейт, – і скажу вам чому. Я ще вчора вирішив, що краще мені спершу поговорити з вами, а потім уже щось робити. Ви самі знаєте, яка у нас тепер політична ситуація. Така справа, якщо її правильно повести, може неабияк вплинути цієї осені на громадську думку. Я, звичайно, не гадаю, що ми повинні домішувати політику до такого злочину, а все-таки чому б нам не вести цю справу так, щоб її поставили нам в заслугу? От я і вирішив спочатку поговорити з вами. Звичайно, якщо хочете, я поїду туди. Але тільки, по-моєму, краще б ви поїхали самі і з’ясували, хто цей хлопець і що він собою являє. Ви самі знаєте, що може означати така справа з політичного погляду, якщо тільки ми доведемо її до кінця. А я знаю, ви можете це зробити, Орвіл.

– Дякую, Фред, дякую, – урочисто відповів Мейсон, постукуючи листом по столу і скоса поглядаючи на свого друга. – Дуже вам вдячний за добру думку про мене. Гадаю, що ви обрали найвірніший шлях. А ви впевнені, що ніхто, крім вас, не бачив цього листа?

– Тільки конверт. Та і його бачив один лише містер Хаббард, хазяїн готелю. Він мені сказав, що знайшов лист у кишені її пальта і, щоб лист не зник або не був розпечатаний до мого приїзду, забрав його до себе. Хаббард каже, ніби зразу відчув щось погане, як тільки дізнався про нещастя. З його слів виходить, що молодий чоловік дуже нервувався і поводився якось дивно.

– Дуже добре, Фред. І поки що нікому більше нічого не кажіть про цю справу згода? Я зразу ж їду туди. Але, може, ви ще довідались про що-небудь?

М-р Мейсон був тепер дуже збуджений і сповнений енергії, раз у раз ставив запитання і навіть зі своїм старим другом почав говорити владним тоном.

– Так, довідався чимало, – глибокодумно і поважно відповів слідчий. – На обличчі дівчини є підозрілі синці і садна, Орвіл: під правим оком і над лівою скронею, і ще на губі та на носі; начебто бідолашну чимсь ударили – каменем або палицею, або, може, одним з весел; вони там плавали неподалеку. На вигляд вона ще зовсім дитина, така маленька, і знаєте, Орвіл, дуже гарненька дівчина… але поводилась не так, як годиться. Зараз я вам поясню. – Тут слідчий замовк, витяг із кишені величезний носовичок і шумно висякався, а потім ретельно розправив бороду. – Там не було у мене часу розшукати лікаря, і, крім того, я постараюсь організувати тут у понеділок розтин і слідство. Я вже розпорядився: брати Луц сьогодні перевезуть її сюди. Але найбільш підозрілі свідчення двох мисливців і хлопчака, які живуть у Бухті Третьої милі: вони йшли в четвер увечері на Біг-Бітерн полювати і ловити рибу. Я звелів Ерлу записати їх імена, заповнити повістки і викликати їх у понеділок для допиту.

І слідчий докладно переказав свідчення цих людей про їх випадкову зустріч з Клайдом.

– Так, так! – раз по раз вигукував, прокурор, глибоко зацікавлений.

– І ще одно, Орвіл, – провадив далі слідчий. – Я доручив Ерлу довідатись телефоном в Бухті Третьої милі – у хазяїна готелю, поштмейстера і тамтешнього начальника поліції, але того юнака начебто бачив тільки один чоловік. Це капітан пароплава, що ходить між Бухтою Третьої милі і Шейроном, – капітан Муні, ви, напевне, його знаєте. Я звелів Ерлу викликати і його. Як він каже, в п’ятницю вранці, приблизно о-пів на дев’яту, саме тоді, коли його «Лебідь» вирушав у перший рейс до Шейрона, цей самий молодий чоловік або хтось дуже схожий, як видно з опису, сів на пароплав і взяв квиток до Шейрона. Він був з чемоданом і в кепці, а коли ті троє зустріли його в лісі, на ньому був солом’яний капелюх. Капітан каже, що це дуже красивий хлопець. Стрункий, гарно вдягнений, на вигляд – він належить до вищого товариства. Тримався окремо від усіх.

– Так, так, – зауважив Мейсон.

– Я доручив Ерлу подзвонити в Шейрон, розпитати кого тільки можна, чи не бачили там такого приїжджого. Правда, там його, очевидно, ніхто не пригадав, – принаймні до вчорашнього вечора, коли я виїздив, відомостей не було. Але я розпорядився, щоб Ерл телеграфом повідомив його прикмети в усі тутешні готелі, дачні місцевості і на залізничні станції, тож якщо він де-небудь у цих краях, його швидко розшукають. Я вважав, що ви схвалите мої дії. А тепер, коли ви дасте мені ордер, я доставлю вам той чемодан зі станції Ган-Лодж. У ньому можуть бути такі речі, про які нам слід знати. Я сам по нього поїду. І потім я б хотів сьогодні ж побувати на озері Грасс, у Бухті Третьої милі і в Шейроні, якщо встигну. Подивлюсь, що там ще можна виявити. Але боюсь, Орвіл, що тут таки убивство. Подумайте, він привіз її спершу в готель на озеро Грасс, а потім на Біг-Бітерн і записався під різними іменами! Її чемодан залишив на станції, а свій узяв з собою! – Тут Хейт значуще похитав головою. – Ви ж розумієте, Орвіл, порядні люди так не роблять. Одного не збагну, як її батьки дозволили їй поїхати з цим чоловіком, не дізнавшись спершу, що він собою являє.