Theodore Dreiser - Американська трагедія. Книга 2

Але в цій, безсумнівно дуже печальній справі, була і ще одна сторона, яка стосується особисто його, слідчого. Чи повинен він поїхати в Більц до м-с Олден, якій адресовано лист, повідомити їй жахливу звістку про смерть її дочки і при цьому розпитати, хто був супутник загиблої і де він перебуває? Чи, може, йому слід спершу з’явитись у Бріджбург до прокурора Мейсона і розповісти йому всі подробиці події, з тим, щоб цей джентльмен узяв на себе сумний обов’язок завдати тяжкого удару напевне поважній сім’ї? Тут треба було врахувати політичну ситуацію. І хоч слідчий міг діяти самостійно і відзначитись на цій справі, треба було взяти до уваги загальне становище партії: сильна людина, безумовно, повинна стати на чолі партійного списку і зміцнити позиції партії на осінніх виборах, – трагедія на озері – блискуча можливість для цього. Значить, другий варіант найправильніший: для приятеля Хейта, прокурора, це – слушна нагода! З такими думками Хейт приїхав у Бріджбург і урочисто з’явився в кабінет прокурора Орвіла Мейсона, який вмить насторожився, відчувши з поведінки слідчого, що сталось дещо важливе.

Мейсон був невисокий на зріст чоловік, кремезний і фізично дуже сильний, але замолоду він, на нещастя, випадково зламав собі ніс, і це дуже зіпсувало його приємне і навіть гарне обличчя, надавши йому похмурого, майже зловісного вигляду. Але Мейсон був людиною зовсім не похмурою, а скоріше чутливою і романтичною. Змалку він зазнав злиднів та приниження і тому пізніше, у щасливіші роки, дивився на людей, до яких життя було поблажливіше, як на улюбленців долі. Його мати, вдова бідного фермера, ледве зводила кінці з кінцями, і в дванадцять років він відмовився мало не від усіх дитячих ігор та втіх, щоб допомагати їй. А в чотирнадцять років, катаючись на ковзанах, він упав і так розбив ніс, що це назавжди спотворило його. Тому він завжди зазнавав поразки в суперництві юнаків за дівчат: їх увага, якої він так прагнув, припадала іншим – і поступово він став надзвичайно вразливий до своєї потворності. Справа закінчилася тим, що фрейдисти називають звичайно психосексуальною травмою.

Однак у сімнадцять років він зумів завоювати симпатію видавця бріджбурзької газети «Республіканець» і став її постійним хронікером. Пізніше його кореспонденції в окрузі Катаракі друкувались уже в таких газетах, як «Таймс Юніон» в Олбені і «Стар» в Утіці, а приблизно в дев’ятнадцять років він дістав змогу вивчати юриспруденцію в конторі колишнього бріджбурзького судді Девіса Річофера. Ще через кілька років він набув права займатись адвокатською практикою; він завоював симпатії деяких місцевих політиків та комерсантів, і вони подбали про те, щоб провести його в нижню палату законодавчих зборів штату; там він засідав шість років підряд і своєю скромною, але далекоглядною і честолюбною готовістю діяти, як накажуть, добився прихильності столичних верховодів, зберігши при цьому і симпатії своїх покровителів у рідному місті. Він мав і деяке ораторське обдаровання і після повернення в Бріджбург дістав спочатку посаду помічника прокурора, потім, через чотири роки, був обраний аудитором і, нарешті, на два чотириріччя підряд – прокурором. Здобувши таке високе становище в суспільстві, він зміг одружитися з дочкою місцевого аптекаря, людини з достатками, і став батьком двох дітей.

Про подію на озері Біг-Бітерн Мейсон уже чув від міс Саундерс усе, про що вона дізналась сама, і, як і слідчий Хейт, зразу збагнув, що шум, який напевне зніметься навколо цього злочину, буде йому дуже на руку. Це дасть можливість зміцнити його хиткий політичний престиж і навіть розв’яже, мабуть, проблему всього його майбутнього. В усякому разі він був надзвичайно зацікавлений. Тепер, побачивши Хейта, він не приховав свого величезного інтересу до цієї справи.

– Ну, як діла, Хейт?

– Так от, Орвіл, я щойно з Біг-Бітерну. Мені здається, я знайшов для вас справу, на яку вам доведеться згаяти трохи часу.

Великі опуклі очі Хейта говорили далеко більше, ніж цей вступ, що ні до чого не зобов’язував.

– Ви маєте на увазі нещасний випадок на озері?

– Так, сер, саме його.

– У вас є підстави думати, що тут щось не гаразд?

– Бачите, Орвіл, у мене немає ніяких сумнівів стосовно того, що це вбивство. – Насуплені очі Хейта похмуро блиснули. – Звичайно, обережність насамперед, і це все поки що між нами. Правда, я ще не цілком певен, що тіло молодого чоловіка не знайдеться на дні озера. Але все це, на мою думку, дуже підозріло, Орвіл. Не менш як п’ятнадцять чоловік учора і сьогодні цілий день обшукували баграми південну частину озера. Я звелів кільком хлопцям виміряти глибину в різних місцях – ніде немає більш як двадцять п’ять футів. І досі – ніяких слідів чоловіка. А її витягли вчора, близько першої години дня, і не дуже довго шукали. І надзвичайно красива дівчина, Орвіл, зовсім молоденька, років вісімнадцять – двадцять, не більше. Але тут є кілька дуже сумнівних моментів, от чому я і думаю, що трупа її супутника там немає. Правду кажучи, я ще не бачив випадку, що так скидався б на диявольський злочин.