Theodore Dreiser - Американська трагедія. Книга 1

– А ви не знаєте, скільки може коштувати така річ? – спитав він нервово, думаючи над тим, що коли він дасть їй гроші, не діставши одночасно ніякої гарантії з її боку, – які він матиме підстави чекати натомість чогось більшого, ніж усе, що він мав досі? Він знав, як вона вміла підкотитися до нього, коли хотіла одержати якусь дрібничку, і як потім не дозволяла навіть поцілувати себе. Він червонів і в думках обурювався, міркуючи над тим, яка вона впевнена, що може гратися ним. І проте, згадував він, вона ж зараз сказала, що згодна зробити все для того, хто допоможе їй одержати цей жакет, – здається, так і було сказано.

– Н-не знаю, – вона спочатку завагалася, питаючи себе, чи назвати справжню ціну чи трошки вищу.

М-р Рубінштейн може збільшити ціну, якщо вона попросить на виплат. А якщо вона назве надто велику ціну, чи не відмовиться Клайд допомогти їй?

– Ну, звичайно, не більш як сто двадцять п’ять доларів, – додала вона. – Більше я б не заплатила.

Клайд зітхнув полегшено. Все-таки це не двісті й не триста. Він подумав, що коли вона зуміє домогтися неважких умов ви-плату, – скажімо, перший внесок в п’ятдесят або шістдесят доларів, – то він якось збере таку суму за два-три тижні. Та коли треба заплатити відразу всі сто двадцять п’ять доларів, Гортензії доведеться почекати, а крім того, він повинен точно й певно знати, чи одержить він справжню нагороду, чи ні.

– Чудова думка! – вигукнув він, не пояснюючи, проте, чим саме вона йому так сподобалась. – Чому б і не зробити? Чому б вам не довідатись спочатку, скільки вони хочуть за жакет і на яких умовах згодяться на виплат? Мабуть, я зміг би допомогти вам!

– Ох, це було б просто чудово! – Гортензія заплескала в долоні. – Справді, допоможете? От шикарно! Ну, тепер я знаю, що в мене буде жакет. Я знаю, мені дозволять на виплат, вже я зумію умовити кого треба.

Як передбачав і побоювався Клайд, вона вже зовсім забула, що саме завдяки йому вона зможе купити жакет. Тепер усе піде так, як він і думав. Він заплатить за жакет, а вона прийме це, як належне.

Але за хвилину, помітивши, що він спохмурнів, Гортензія додала:

– Ви страшенно милий, ви – душечка, що хочете допомогти мені! Будьте певні, я цього не забуду. От почекайте й побачите. Ви не пошкодуєте! Тільки почекайте!

Її очі променились веселістю й ласкою. Хоч він і надто юний і м’який, зате не скнара, і вона винагородить його; це вирішено. Як тільки вона одержить жакет, через тиждень, найпізніше через два – вона буде дуже мила з ним… дещо зробить для нього. І щоб Клайд краще зрозумів, про що вона думає, вона спинила на ньому багатообіцяючий погляд, надавши очам найніжнішого й млосного виразу. Від цієї гри в романтику Клайд розгубився й почав нервуватися. Він навіть злякався трохи, уявивши, що цей погляд виказує бурхливу пристрасть, на яку він, можливо, не зуміє відповісти. Тепер він почував себе слабким перед Гортензією і трохи боявся, уявляючи собі, що ж таке її справжня любов.

А проте він заявив, що коли жакет коштує не дорожче, як сто двадцять п’ять доларів, і можна буде сплатити 'їх у три строки (перший внесок двадцять п’ять доларів і потім два внески по п’ятдесят), то він може взяти це на себе. А Гортензія, зі свого боку, відповіла, що завтра ж з’ясує все це. Може, м-р Рубінштейн погодиться віддати їй жакет, як тільки вона внесе перші двадцять п’ять доларів; або хоч наприкінці другого тижня, коли буде сплачено майже все.

І коли вони виходили з ресторану, Гортензія, по-справжньому вдячна Клайдові, з котячим муркотанням шепнула йому, що вона ніколи цього не забуде, – він сам побачить… а жакет вона одягне вперше для зустрічі з ним. Якщо він буде вільний, вони підуть куди-небудь пообідати. І вже напевне жакет буде в неї до дня прогулянки автомобілем; Клайд, чи, вірніше, Хегланд нібито призначив цю прогулянку на ближчу неділю, але, можливо, її ще відкладуть.

Гортензія запропонувала відвідати дансинг і, танцюючи, так недвозначно горнулася до нього, що Клайд відчував її настрій і злегка тремтів та плутався в танці.

Нарешті він пішов додому, в думках переживаючи весь цей день і радіючи, що зможе легко сплатити перший внесок за жакет, навіть коли буде потрібно й п’ятдесят доларів: підохочений обіцянкою Гортензії, він вирішив позичити двадцять п’ять доларів у Ретерера або в Хегланда і повернути цей борг після того, як за жакет буде виплачено все.

Але, ах яка гарна Гортензія! Яка принадність, яке безмежне, непереможне, всевладне чарування випромінює вона! І подумати тільки, що нарешті, – і вже незабаром, – вона буде належати йому. Це просто здійснення мрій – неймовірне стає реальним!