– Я зроблю тебе генералом, – пообіцяла Анна.
– А шпага й еполети будуть? – запитав Джо Яблуко.
– Неодмінно, – пообіцяла Королева.
Потім вона попрямувала до людини на ймення Джо Булочка. У нього в садку росли на деревах найрізноманітніші булочки: пшеничні та житні, гарячі й не дуже.
– Джо, – звернулася до нього Анна, – я маю намір завоювати світ і наказую тобі служити в моїй армії.
– Ні, ні та ще раз ні! – заявив Джо Булочка. – Мені треба збирати урожай булочок.
– Дружина й діти зберуть, – сказала Анна.
– Але я ж – важлива персона, Ваша Величносте, – запротестував Джо Булочка.
– А я зроблю тебе генералом, будеш носити капелюх з позументами, закручувати вуса і дзвеніли шаблею, – пообіцяла Королева.
Джо з тяжким серцем погодився, і Анна вирушила до наступного будинку. Там жив Джо Ріжок, прозваний так через те, що в нього в саду росло дуже смачне морозиво у вафельних ріжках.
– Джо, – повідомила йому Анна, – я збираюся завоювати світ, тож ти зобов’язаний йти служити в мою армію.
– Перепрошую, – сказав Джо Ріжок, – але який з мене воїн! Вже багато років поспіль я зазнаю поразки в битві з власною дружиною. Ось вона – справді боєць хоч куди, візьміть її замість мене, Ваша Величносте, і я благословлю вашу доброту.
– Ні, в моїй армії повинні служити чоловіки – жорстокі, нещадні воїни, – рішуче заперечила Анна, суворо глянувши на боязкого маленького чоловічка.
– А моя дружина залишиться в Ух-Ти-Фу? – запитав він.
– Так, і до того ж я зроблю тебе генералом.
– Гаразд, – погодився Джо Ріжок.
Тим часом Анна попрямувала до будинку Джо Годинника, який вирощував у себе в саду годинникові дерева. Він теж спочатку відмовлявся йти в армію, але Королева Анна пообіцяла зробити його генералом, і врешті-решт він погодився.
– Скільки у вас в армії генералів? – поцікавився він.
– Поки що чотири, – відповіла Анна.
– А сама армія велика? – поставив він наступне запитання.
– Я хочу рекрутувати до неї всіх чоловіків Ух-Ти-Фу, тобто вісімнадцять осіб, – повідомила Анна.
– Чотирьох генералів цілком достатньо, – заявив Джо Годинник. – Раджу вам всіх інших зробити полковниками.
І Анна скористалася його порадою. Так Джо Слива, Джо Яйце, Джо Лопата і Джо Сир стали полковниками. Як ви здогадалися, шановні читачі, прізвище кожного чоловіка походило від того, що він вирощував у своєму садку.
Коли черга дійшла до Джо Гвіздка, він заявив, що бажає бути майором, – мовляв, в армії Ух-Ти-Фу всі суцільно генерали та полковники. Ось так Джо Гвіздок став майором, а заодно з ним ще й Джо Пиріг, Джо Шинка і Джо Панчоха. Наступні четверо воїнів отримали звання капітана армії Ух-Ти-Фу. Це були Джо Хліб-з-Маслом, Джо Замок-та-Ключі, Джо Морозиво-з-Сиропом і Джо Ґудзик-і-Голка.
Однак незабаром Королева Анна опинилася у скрутному становищі. У всьому Ух-Ти-Фу залишилося тільки двоє чоловіків. Якщо зробити їх лейтенантами, коли капітанів, майорів, полковників і генералів по четверо, воїни почнуть заздрити один одному, а це може привести до заколоту і зради.
Утім виникла ще одна проблема: Джо Цукерка категорично відмовився йти в армію. Його не спокусили обіцянки, не злякали погрози. Він заявив, що залишиться вдома і збиратиме урожай карамелі, лимонних льодяників, ірисок і шоколадних помадок. Крім того, йому потрібно прополювати поле з крекерами і попкорном. Адже, на його думку, жодні завоювання не варті сліз дітей Ух-Ти-Фу, які неодмінно проллються, коли урожай ласощів згниє незібраним.
Побачивши, що їй не переконати Джо Цукерку, Королева Анна вирішила дати йому спокій і вирушила до будинку, де жив вісімнадцятий – останній чоловік Ух-Ти-Фу, юний Джо Канцеляр. У нього була дюжина дерев, на яких росли різні теки і скріпки, а також дев’ять книжкових дерев, з яких він збирав прекрасний урожай захопливих історій.
Якщо ви ніколи не бачили, як ростуть книжки, тоді зазначу, що спочатку вони суцільно вкриті зеленою шкаралупою. Потім книжки поступово дозрівають, і коли шкаралупа стає червоною їх можна зривати з гілок, чистити й читати. Якщо ж зібрати урожай занадто рано, то сюжет буде весь переплутаний, а в словах і реченнях купа помилок. Але коли книжки як слід достигли, тоді в них буде повнісінько чудових історій і жодної помилки!
Канцеляр охоче дарував книжки зі свого саду всім охочим, але загалом народ Ух-Ти-Фу не дуже любив читати, тож Канцеляр читав їх переважно сам, поки вони не псувалися. Бо, як ви, напевно, знаєте, варто прочитати книжку, і слова в ній зникають, а сторінки жовтіють та рвуться. Це, звичайно, великий недолік тих книжок, що ростуть на деревах.
Читать дальше