Тадеуш Доленга-Мостович - Професор Вільчур

Він відчував втому. Через постійні нападки, на які він не реагував, його нервовий стан погіршувався, а це позначалося на здоров’ї та самопочутті професора.

Тоді він почав пити. Це не була залежність. Просто старий, досвідчений Юзеф, слуга Вільчура, одного дня запропонував йому чарку коньяку:

– Ви трохи застудилися, пане професоре. Це піде вам на користь.

З того дня, після обіду, коли він сідав у кабінеті перед каміном, поруч з чашечкою чорної кави на столику стояла пляшка коньяку. Кілька чарок чудово розігрівали його, допомагали відволіктися від неприємної реальності, дарували ілюзію гарного настрою і задоволення. І найбільше присипляли нерви, нерви, яким останнім часом справді був потрібен спокій.

Постійні нападки на Вільчура вплинули навіть на його найближче оточення. У клініці, як йому вдалося зауважити, частина персоналу критично ставилися до нього й чітко дрейфували в бік Добранецького чи з переконання, чи для того, щоб заручитись його підтримкою у зв’язку з наближенням нового періоду його влади.

Ставлення Вільчура до Добранецького ніби зовсім не змінилося. Вимушені щодня контактувати в клініці, як і раніше, вони спілкувалися між собою, брали участь в консиліумах і нарадах. Однак обидва намагалися мінімізувати взаємні контакти. Вони також уникали будь-яких суперечок. Тому, коли професор Добранецький наказав секретареві, щоб відтепер йому не давали пацієнтів з четвертого поверху (безплатне відділення), Вільчур без будь-яких протестів прийняв це до відома і з того часу сам робив обхід у тому відділенні.

Власне, у цьому відділенні він пережив несподіваний випадок. Під час одного з обходів зустрів чоловіка, якого привезли до нього під іменем Кипріяна Омели, а точніше Омела впізнав Вільчура.

Це було так: професорові дали знати, що той пацієнт опритомнів. Коли Вільчур увійшов до його палати і нахилився над хворим, той розплющив очі і довго вдивлявся в обличчя професора, потім ледь усміхнувся і сказав:

– How do you do, darling [1] Як справи, дорогий (англ.). – Тут і далі прим. перекладача . !

– Звідки я вас знаю? – спитав Вільчур.

Пацієнт в усмішці оголив гнилі зуби.

– Нас представив церемонімейстер на прийомі у княгині Монтекукули.

Професор засміявся.

– Авжеж, я також пізнаю ваш голос і те, як ви говорите.

– Це не важко, mon cher [2] Мій дорогий (фр.). . У мене є звичка змінювати голос лише один раз у житті. У період хлоп’ячої мутації. Що ж до того, як я говорю, я ніколи не перестаю бути вишуканим.

Професор підтягнув стілець і сів.

– Мабуть, це було дуже давно, – задумливо сказав він.

Омела заплющив очі.

– Якби я міг ще дивуватися іще чомусь на цьому світі, то б здивувався, що ми не зустрічаємось на тому. Який збіг обставин! Якщо мене не зраджує пам’ять, пан добродій багато років тому був позбавлений можливості продовжувати своє життя і був відправлений ad patres [3] До праотців (лат.). . Кілька щирих друзів нещодавно відправили мене в тому ж напрямку. І ось ми зустрічаємось у теплій лікарні. Ви лікар?

– Так, – підтвердив Вільчур. – Я оперував вас. Вас не по-людськи порізали.

– Мені дуже прикро, що я вас турбував, signore [4] Пане (іт.) . . Mille grazzia [5] Правильно mille grazie – сто разів дякую (іт.). . Але оскільки ви лікар, перш за все скажіть мені, чи не відрізали мені якоїсь кінцівки.

– Ні. Ви будете цілком здоровий.

– Це дуже приємна новина. Приємна для Дрожджика, який там напевно сумує за мною і виплакує свої красиві очі. Ви, dottore [6] Лікарю (іт.). , пригадуєте Дрожджика?

– Дрожджика? – нахмурився професор.

– Так, my dear [7] Мій дорогий (англ.). , я говорю про відомий établissement [8] Заклад (фр.). Дрожджик, rue [9] Вулиця (фр.). Вітебська quinze [10] П’ятнадцять (фр.). … Третьорозрядний, з точки зору доннощиків, ресторан, але першокласний у соціальному, моральному та товариському плані. Établissement Дрожджик. Це вам нічого не говорить? Rendez-vous [11] Зустріч (фр.). елегантної Варшави. High life [12] Високий світ, добірне товариство (англ.). … Там, власне, ми мали честь і задоволення…

Професор Вільчур потер лоб.

– Хіба?.. То це ви… ви… мене тоді зачепили на вулиці?..

– Si, amico [13] Так, друже (іт.). . Toczno tak, tak imienno [14] Так точно, саме так (рос.). . Ми увійшли до Дрожджика, щоб при сорокап’ятивідсотковому алкогольному напої розв’язати деякі абстрактні проблеми, що нам цілком вдалося. Наскільки я пам’ятаю, у вас тоді були якісь неприємності і, на жаль, занадто роздутий гаманець в кишені. З цього дня я використовував ваш приклад як аргумент, коли проповідував доброчесність бідності. Я завжди вважав, що багатство не приносить щастя. Якби у вас тоді не було стільки грошей, вас би не вгріли ломом по голові і не топили б у ямі, з якої вибирали глину.