Hermann Hesse - Нарцис і Ґольдмунд

Нарцис:

– Дуже добре. У підручнику догматики, звісно, всі люди однакові, але не в житті. Улюблений учень Спасителя, на грудях якого він відпочивав, і той інший учень, що зрадив його, – мені здається, навряд чи вони мали одне й те саме призначення.

Ґольдмунд:

– Ти софіст, Нарцисе! Таким чином ми не станемо ближчими один одному.

Нарцис:

– Ми жодним чином не станемо ближчими один одному.

Ґольдмунд:

– Не кажи такого!

Нарцис:

– Але я дійсно так вважаю. Це не наше завдання ставати ближчими один одному, так само як Сонце й Місяць або море й суша не наближаються одне до одного. Ми з тобою, любий друже, як Сонце й Місяць, як море й суша. Наша мета – не перейти один в одного, а пізнати один одного, навчитися бачити й шанувати його таким, як він є, а саме: протилежністю й доповненням іншого.

Збентежений, Ґольдмунд опустив голову, його обличчя стало сумним.

Нарешті він промовив:

– Це тому, що ти так часто не сприймаєш серйозно моїх думок?

Нарцис не квапився з відповіддю. А тоді сказав ясним і твердим голосом:

– Саме тому. Ти мусиш звикнути, любий Ґольдмунде, до того, що я серйозно сприймаю тільки тебе самого. Повір, я серйозно ставлюся до кожного звуку твого голосу, до кожного твого жесту, до кожної усмішки. Але твої думки, їх я сприймаю менш серйозно. Серйозно я ставлюся до того, що вважаю у тобі суттєвим і неминучим. Чому ти хочеш, щоб я звертав особливу увагу на твої думки, якщо ти маєш так багато інших обдарувань?

Ґольдмунд гірко всміхнувся:

– Я ж казав, що ти завжди ставився до мене, як до дитини!

Нарцис залишався незворушним.

– Частину твоїх думок я справді вважаю дитячими. Пригадуєш, ми перед цим говорили про те, що розумна дитина зовсім не повинна бути дурнішою за вченого. Та якщо дитина захоче говорити про науку, то вчений, звісно, цього серйозно не сприйматиме.

Ґольдмунд різко дорікнув:

– Навіть якщо ми говоримо не про науку, ти насміхаєшся наді мною! Наприклад, ти завжди поводишся так, ніби вся моя побожність, мої намагання досягнути успіхів у навчанні, моє прагнення чернецтва – це просто забавки!

Нарцис вдумливо поглянув на нього:

– Я сприймаю тебе серйозно, коли ти – Ґольдмунд. Але ти не завжди Ґольдмунд. А мені хотілося б лише одного: щоб ти цілком і повністю став Ґольдмундом. Ти не вчений, ти не чернець – і вченого, й ченця можна зробити й з простішого матеріалу. Ти думаєш, що мені бракує в тобі вченості, логіки чи побожності. Зовсім ні, але мені не вистачає в тобі тебе самого.

Хоч після цієї розмови спантеличений і навіть ображений Ґольдмунд і замкнувся в собі, вже через кілька днів він сам відчув потребу її продовжити. Цього разу Нарцисові вдалося так представити йому відмінності їхніх натур, що він сприйняв їх краще.

Нарцис розговорився, відчуваючи, що сьогодні Ґольдмунд відкритіше й охочіше сприймає його слова, що він має владу над ним. Через цей успіх він піддався спокусі сказати більше, ніж збирався, захопившись власною промовою.

– Поглянь, – сказав він, – порівняно з тобою я маю одну-єдину перевагу: я притомний, тоді як ти перебуваєш у напівсні, а іноді й зовсім спиш. Притомним я називаю того, хто, розуміючи й усвідомлюючи себе, знає свої найпотаємніші, ірраціональні сили, схильності й вади, як і те, чого від них можна очікувати. І щоб ти цього навчився, це і може бути для тебе сенсом зустрічі зі мною. У тебе, Ґольдмунде, дух і природа, свідомість і світ мрій дуже віддалені одне від одного. Ти забув своє дитинство, з глибин твоєї душі воно домагається тебе. І воно змушуватиме тебе страждати доти, поки ти його не почуєш. Досить про це! В притомності, як я вже казав, я сильніший за тебе, тут я за тебе кращий і тому можу стати тобі в пригоді. У всьому іншому, любий, ти кращий за мене – і станеш іще кращим, щойно зможеш сам себе знайти.

Ґольдмунд з подивом слухав, але при словах «ти забув своє дитинство» здригнувся, як уражений стрілою, хоча Нарцис не помітив цього, бо за своїм звичаєм говорив, заплющивши очі або дивлячись перед собою, наче так міг краще підбирати слова. Він не бачив, як обличчя Ґольдмунда раптово смикнулося і почало бліднути.

– Перевершую – я тебе, – пробелькотів Ґольдмунд, аби щось сказати; він ніби заціпенів.

– Звичайно, – продовжував Нарцис. – Такі натури, як твоя, з сильними і ніжними почуттями, одухотворені, мрійники, поети, сповнені любові, майже завжди перевершують нас – інших, нас – людей науки. Ваше походження материнське. Ви живете сповна, вам дана сила любові і переживання. Ми, інтелектуали, хоч часто наче й керуємо і правимо вами іншими, не живемо сповна, ми живемо в посуху. Вам належить повнота життя, сік плодів, сад любові, прекрасна країна мистецтва. Ваша вітчизна – земля, наша – ідея. Ваша небезпека – потонути в чуттєвому світі, наша – задихнутися в безповітряному просторі. Ти – художник, я – мислитель. Ти спиш на грудях матері, я пильную в пустелі. Мені світить сонце, тобі – місяць і зірки, твої мрії про дівчат, мої – про хлопців…