Айзек Азімов - Межа Фундації

І цей молодик насмілився кинути їй виклик у день днів.

І він насмілився мати рацію!

Ось у чому небезпека. Він мав рацію! І своєю правотою міг знищити Фундацію!

А тепер вона зустрілася з ним і вони були самі.

Бранно сумно сказала:

– Невже ви не могли прийти до мене особисто? Чому вам потрібно було кричати на весь зал засідань, піддавшись ідіотському бажанню виставити мене дурепою? Що ж ви накоїли, легкодумний хлопчиську?

Тревіз відчув, як червоніє, і намагався стримати свій гнів. Мер була літньою жінкою, якій наступного дня народження виповниться шістдесят три. Він не наважувався влаштувати сварку з людиною, майже вдвічі старшою за нього.

Крім того, вона була вправна в політичній боротьбі й розуміла, що коли вивести опонента з рівноваги на початку, битву можна вважати наполовину виграною. Але така тактика могла дати ефект лише на публіці, а публіки, перед якою вона принизила б супротивника, не було. Тільки вони двоє.

Тож він проігнорував ці слова і, опанувавши себе, безпристрасно її оглянув. Це була стара жінка, яка носила модні речі в стилі унісекс, що домінував уже протягом двох поколінь. Вони їй не личили. Мер, лідерка Галактики – якщо Галактику взагалі міг хтось очолювати, – була просто непривабливою старою пані, яку можна було б легко переплутати зі старим паном, якби не залізно-сіре волосся, туго зав’язане ззаду, а не розпущене в традиційному чоловічому стилі.

Тревіз привабливо всміхнувся. Хоч би як його літня опонентка не старалася зробити епітет «хлопчисько» образливим, цей конкретний «хлопчисько» мав над нею перевагу – молодість і гарний вигляд – і добре це усвідомлював.

Він сказав:

– Ваша правда. Мені тридцять два, і тому я хлопчисько, якщо можна так висловитися. І я депутат, тож за фахом легкодумний. Першої умови уникнути неможливо. А щодо другої можу лише сказати, що мені шкода.

– Ви розумієте, що накоїли? Не стійте тут і не вправляйтеся в дотепності. Сядьте. Увімкніть свої мізки, якщо можете, і дайте мені раціональну відповідь.

– Я розумію, що накоїв. Я сказав правду так, як я її розумію.

– І саме цього дня ви намагаєтеся кинути мені нею виклик? Цього самого дня, коли мій авторитет такий, що я змогла викинути вас із зали засідань, заарештувати і ніхто й не наважився висловити протест?

– Рада відсапається й запротестує. Можливо, вони вже протестують. І вони прислухаються до мене ще уважніше через ті утиски, яким ви мене піддаєте.

– Ніхто вас не слухатиме, бо якщо ви й далі робитимете те, що робите, я й далі ставитимуся до вас як до зрадника на всіх законних підставах.

– Тоді мені доведеться постати перед судом… Це буде день моєї слави.

– Не розраховуйте на це. Надзвичайні повноваження мера величезні, хоча їх і рідко застосовують.

– На яких підставах ви оголосите надзвичайний стан?

– Я вигадаю підстави. У мене ще достатньо винахідливості, а вдатися до політичного ризику я не боюся. Не тисніть на мене, юначе. Або укладемо угоду тут, або ви вже ніколи не будете вільним. Вас ув’язнять на решту вашого життя. Це я вам гарантую.

Вони дивилися одне на одного: Бранно – у сірому, Тревіз – у відтінках коричневого.

Тревіз запитав:

– Яку саме угоду?

– Ага, вам уже цікаво. Оце краще. Тепер ми можемо почати розмову замість конфронтації. Які ваші погляди?

– Ви їх добре знаєте. Ви ж повзали для того в грязюці разом з депутатом Компором, чи не так?

– Я хочу почути їх від вас у світлі того, що криза Селдона щойно минула.

– Дуже добре, якщо ви хочете саме цього… пані мер! – Він ледве не бовкнув «стара». – Зображення Селдона говорило надто точні речі, до неможливості точні, хоча йому вже п’ятсот років. Гадаю, що це вже він з’являється увосьме. Іноді почути його було нікому. Принаймні раз, за часів Індбура ІІІ, те, що йому довелося говорити, абсолютно не узгоджувалося з реальністю – але ж це був час Мула, чи не так? Проте коли, у будь-якому із цих випадків, Селдон був такий точний, як нині?

Тревіз дозволив собі невеличку посмішку.

– А ніколи до того, пані мер, якщо взяти наші хроніки, Селдонові не вдавалося описати ситуацію аж так досконало, у всіх її найдрібніших деталях.

Бранно сказала:

– Отже, ви припускаєте, що поява Селдона та його голографічне зображення фальшиві, що записи Селдона підготував хтось із сучасників на кшталт мене, можливо, і що роль Селдона грав якийсь актор?

– Можливо, пані мер, але я маю на увазі не це. Правда набагато гірша. Я вважаю, що ми бачимо саме зображення Селдона, і його опис поточного моменту в історії – це опис, що він його підготував п’ятсот років тому. Я сказав те саме вашій людині, Коделлу, що старанно провів мене через шараду, у якій я тепер видаюся людиною, що підтримує забобони бездумних громадян Фундації.