Ольга Кобилянська - Людина

Здесь есть возможность читать онлайн «Ольга Кобилянська - Людина» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2021, ISBN: 2021, Жанр: literature_20, foreign_prose, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Людина: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Людина»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Ольга Кобилянська (1863–1942) – класик української літератури, авторка модерної прози. Її творча спадщина велика й різноманітна. Ця книжка містить дві повісті, що мали для письменниці непересічне значення. Саме «Людина» відкрила їй шлях до української літератури, бо вперше була написана українською мовою. І водночас, за словами авторки, принесла багато «мук творчості» – чотири рази перероблювалася. Тим часом «За ситуаціями» писалася «з такою силою чуття, що, викінчуючи її, я цілий вечір плакала», згадувала Ольга Кобилянська. Єднає повісті доля головних героїнь – така різна й однаково складна, які прагнуть жити за своїми ідеалами, та їм несила подолати опір світу, якому вони протистоять.

Людина — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Людина», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Над тисячними вихідними точками думала бідна дівчина. Думала, як би оберегти родину від грозячої абсолютної бідності, нужди, щоби їм при оповіщенні сумної звістки подати заразом і нову спасенну раду. Одначе не видумала нічого. Не видумала? Адже хто її добре знав, той знав також, що з нею коїлося щось від найновішого часу. І дійсно. Ніколи не виходила вона з дому так часто і не бавилась так довго по прогулках. Особливо ж сусіднє село її немов причарувало…

……………………………………………………………………

Мовчки всунула вона тепер лист назад в кишеню, а її погляд полинув знов долиною по дорозі. Сонце ладилось заходити, і на заході запалало небо рожевим блиском. Нараз долетів до неї туркіт воза й тупіт кінських копит. Вона заворушилась і вп’ялила очі в той бік. Показався малий легкий візочок, тягнений двома палкими кіньми. В нім сидів одніський мужчина й поганяв сам коні.

Лице її спалахнуло кров’ю, а серце затовклось сильно. Візок приближувався чимраз, то скорше. З-під тонких скорих кінських ніг вилітали іскорки, а вона, затявши зуби, почала звільна спускатись із горбка. В очах її горів дивний огонь, ніздрі дрижали…

Мужчина, побачивши її, здержав одним рухом коні й привітався. Був се гарний, сильний мужчина, літ, може, двадцяти дев’яти. З його одежі можна було відразу відгадати, що він був лісничим. Він сміявся, показуючи з-під вуса ряд густих білих зубів.

– Я вас пізнала, пане Фельс! Можете мене зараз з собою забрати! – сказала вона з притаєним зворушенням.

– Буде мені мило, дуже мило! – відповів він радо.

Опісля зробив їй місце біля себе по лівому боці, поміг усісти, затяв коні, що аж підскочили, і відтак помчався уперед…

Почали бесідувати. Він тішився, що стрінулись, а вона відповідала ввічливо і скоро. Він говорив багато. Між іншим оповідав (що вже вона й знала), що він лишається у барона в сусіднім селі і дальше у службі, а може, й назавсіди. Що казав йому, Фельсові, нині в місті, що закупив ще одне село; далі, що й заміняв собі нині коня, он того сивого гуцула…

Олена подивляла гарного коня. Він ішов дуже гордо й мав густу гриву, котра майже зовсім закривала голову. Від часу до часу підкидував бутно [30] Бутно – гордо. голівкою вгору; був, очевидно, ще молодий і мало запряганий.

– Поводити кіньми становить особлившу приємність, – сказала вона. – Мені так і сверблять пальці, коли бачу, що другі поганяють.

– Таж се можете й ви вчинити, – відповів усміхаючись. А той усміх був широкий і без значення.

– Але ви мусили б мене сього навчити.

– Для чого ж ні? Така учениця зробить мене гордим! Можемо врешті зараз зачинати.

Тут і передав їй поводи і навчав, як їх держати, коли і як стягати або попускати. Вона прислухувалась послушно, а раз заглянула йому глибоко й уважно в очі. Він мав великі голубі, потрохи безвиразні очі й виглядав свіжо й дуже молодо.

Вона поводила так, як він казав, а його погляд спинився на її тонких руках.

– Але держати треба неабияк! – завважила, повернувши голову легко за ним. – Чи ви не втомлюєтесь ніколи?

– О, я? – він сміявся. – Сього в мене не буває!

– Ціле тіло неначе в напруженні…

Його погляд так і промайнув по ній і спинився на її м’якім профілі. Її щоки зарум’янілись потрохи, і вона виглядала дуже гарно.

– Пані дуже ніжні, однак ми, мужчини, всі єсьмо сильні.

– Зате ми, жінки, витриваліші. Не повірите, може, що я можу раз по раз витягати п’ять до шість відер води…

Він широко отворив очі.

– Дійсно?

– Можете мені вірити, я все кажу правду.

В його очах показалось щось ніби подив, а заразом і співчуття. Вона була така гарна…

– О пані, ви не повинні щось подібного робити!

– І чому ні? Як нікого нема, а треба худобу напоїти, то муситься робити. А наколи з вас добрий господар, то признаєте се самі.

А він справді був добрим господарем і знав, що воно не йшло інакше. Одначе, щоб вона щось подібного робила, ще й говорила про се так свобідно, – вона, що зовсім не подобала на тих, що займаються такою працею.

– Пані, ви дуже господарні.

– Я не перебираю в праці. Опроче знаєте? Я завсіди кажу: чим ти є, тим треба цілком бути. Інакше не дійдетесь ніколи до мети!

– О, певно, – відказав поважно. – Доньки нашого священика також дуже господарні. Наприклад, старша, панна Омелія, вона дуже образована панночка. Грає на фортеп’яні, від неї й дістаю я завсіди різні часописи [31] Часописи – газети. до читання.

– Та-ак? – завважила протяжно Олена, і в сій хвилі потягнула вона сильніше поводи до себе. – Ви, певно, буваєте там частіше?..

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Людина»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Людина» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Володимир Вознюк - Ольга Кобилянська
Володимир Вознюк
Ольга Кобилянська - Апостол черні
Ольга Кобилянська
libcat.ru: книга без обложки
Ольга Кобилянська
Ольга Кобилянська - Царівна. Вибрані твори
Ольга Кобилянська
Ольга Кобилянська - Людина (збірник)
Ольга Кобилянська
Ольга Кобилянська - Апостол черні. Книга 1
Ольга Кобилянська
Ольга Кобилянська - В неділю рано зілля копала
Ольга Кобилянська
Ольга Кобилянська - Valse melancolique
Ольга Кобилянська
Ольга Кобилянська - У неділю рано зілля копала
Ольга Кобилянська
Ольга Кобилянська - Битва
Ольга Кобилянська
Ольга Кобилянська - Аристократка
Ольга Кобилянська
Отзывы о книге «Людина»

Обсуждение, отзывы о книге «Людина» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x