Франсуа Рене де Шатобріан - Замогильні записки

Якщо жодна влада у нас не вічна, оскільки за останні тридцять вісім років спадковий скіпетр чотири рази випадав з царствених долонь, якщо царський вінець, скріплений перемогою, двічі зісковзнув з голови Наполеона, якщо липнева влада безперервно зазнає нападок, то звідси випливає, що приречена не республіка, а монархія.

Франція ворожа престолу: корона, яку спочатку визнають, потім зневажають, потім підносять, щоб незабаром знову розтоптати, – всього лише непотрібна спокуса і символ хаосу. Вінценосного володаря нав’язують людям, які зберігають про нього шанобливі спогади, але відкидають його всім своїм способом життя; його нав’язують поколінням, які, втративши почуття міри і пристойності, тільки і знають, що ображати королівську особу або замінювати шанобливість на раболіпство.

Філіп може відсунути вирок долі, але він не в змозі його скасувати. Тільки демократична партія йде вперед, бо прагне до майбутнього; втім, вона досягне його, лише якщо не розпадеться дорогою. Ті, хто не хочуть погодитися, що монархії руйнуються під дією обставин загальних, марно чекають, що від теперішнього ярма їх звільнять палати; палати не підуть на реформи, бо реформа принесе їм смерть. Зі свого боку, опозиція, до якої входять нині самі промисловці, ніколи не завдасть королю, якого вона сама й посадила на трон, удару в спину, який вона завдала Карлу X; вона домагається посад, вона скаржиться, вона злиться, але, зіткнувшись віч-на-віч з Філіпом, вона відступає, бо їй хочеться орудувати справами, але не хочеться руйнувати те, що вона створила і на чому тримається. Її стримують два побоювання: вона боїться і повернення законної монархії і початку народовладдя: вона хилиться до Філіпа, якого не любить, але в якому бачить захисника. Підкуплена посадами і грошима, відмовившись від власної волі, опозиція підкоряється тому, що від початку приречене на смерть, і засинає у брудній калюжі; ось перина, винайдена сучасною промисловістю; вона не така м’яка, як колишня, зате коштує дешевше.

Незважаючи на все це, верховній владі, у якої за спиною кілька місяців, якщо хочете, навіть кілька років, не уникнути долі, що їй загрожує. Сьогодні немає майже нікого, хто б не визнавав, що законна монархія краще, ніж узурпована, охороняє безпеку, свободу, власність, що вона краща для відносин з чужоземними державами, бо принцип нашого нинішнього правління суперечить монархічному принципу європейських країн. Зволивши прийняти корону в своє володіння, бо так було бажано і, мабуть, зручно демократії, Філіп із самого початку зробив помилку: йому треба було скочити на коня і скакати аж до Рейну, точніше, йому треба було опиратися течії, яка несла його просто до трону, не дозволяючи ставити ніяких умов; якби він так опирався, він поклав би початок установам довговічнішим і гіднішим.

Ми не раз чули: «Якби пан герцог Орлеанський відмовився від корони, почалася б страшенна смута»; це – думка боягузів, дурнів і шахраїв. Обійтися без зіткнень, зрозуміло, не вдалося б, але потім дуже скоро в усьому запанував би порядок. Що ж зробив Філіп для країни? Хіба якби він відмовився від скіпетра, у Парижі, Ліоні, Вандеї пролилося б більше крові – я вже не кажу про ту кров, що пролилася з вини нашої виборної монархії в Польщі, Італії, Португалії, Іспанії? На відшкодування цих нещасть чи дав нам Філіп волю? Чи приніс він нам славу? Чим він був зайнятий? канючив у сусідніх володарів підтвердження своєї влади, принижував батьківщину, змушуючи її плентатись у хвості у Англії, перетворюючи її на заручницю; він намагався зробити нашу добу такою ж старою, як його рід, не бажаючи сам стати молодим, як ця доба.

Чому він не одружив старшого сина з якою-небудь прекрасною простолюдинкою, народженою в його вітчизні? Це означало б узяти за дружину Францію: шлюбний союз народу і королівської влади змусив би королів розкаятися; проте королі ці, що вже зловжили одного разу покірністю Філіпа, не зупиняться на досягнутому: сила народу, що проглядає крізь нашу муніципальну монархію, жахає їх. Щоб догодити абсолютним володарям, володарю барикадному треба було перш за все скасувати свободу друку і відмінити наші конституційні установи. У глибині душі він ненавидить їх не менше, ніж вони, але йому потрібно дотримуватися пристойності. Уся ця тяганина не до душі іншим володарям; єдиний спосіб змусити їх набратися терпіння – це пожертвувати заради них усіма нашими зовнішніми інтересами: щоб звикнути усвідомлювати себе ленниками Філіпа, ми спершу стаємо васалами Європи.