Франсуа Рене де Шатобріан - Замогильні записки

Я від щирого серця і з неприхованим хвилюванням похвалив короля. Я запитав, чи не збирається він припинити всі таємні стосунки, дати відставку всім комісарам, що ось уже сорок років дурять законну монархію. Король запевнив мене, що вирішив покласти край цим безпорадним чварам; він вже вибрав, сказав він, кількох серйозних людей, у тому числі й мене, щоб утворити у Франції свого роду раду, яка б інформувала його про справжній стан справ. Подробиці я мав дізнатися від пана де Блакаса. Я попросив Карла X, щоб він зібрав своїх людей і вислухав мене разом з ними; він одіслав мене до пана де Блакаса.

Я заговорив з королем про повноліття Генріха V; я переконував його, що в цю пору корисно буде виступити з декларацією. Король, який внутрішньо опирався цьому рішенню, запропонував мені скласти зразок такої. Я відповів шанобливо, але твердо, що ніколи не буду складати декларацію, під якою за ім’ям короля не йшло б моє власне ім’я. Я не хотів брати на себе відповідальність за ті зміни, які можуть внести до документа князь фон Меттерніх і пан де Блакас.

Я пояснив королю, що він перебуває надто далеко від батьківщини, що поки звістка про революцію, що почалася в Парижі, дійде до Праги, у Франції встигнуть відбутися ще два чи три нові перевороти. Король заперечив, що імператор дав йому можливість вибрати місцем свого перебування будь-яке з австрійських володінь, за винятком Ломбардного королівства. «Але, – вів далі Карл X, – усі міста Австрії, де можна жити, знаходяться приблизно на однаковій відстані від Франції: у Празі я не плачу за житло, а в моєму становищі доводиться бути ощадливим».

Благородний розрахунок для монарха, який протягом п’яти років отримував на свої потреби по двадцять мільйонів з державної казни, не рахуючи тих грошей, що йшли на утримання королівських резиденцій; для монарха, якийзалишив Франції у спадок колонію Алжир і споконвічні володіння Бурбонів, що дають від 25 до 30 мільйонів доходу!

Я сказав: «Ваша Величносте, вашим підданим не раз спадало на думку, що король, можливо, дуже бідує; вони готові зібрати гроші, хто скільки зможе, щоб ви не залежали від чужоземців». – «Я вважаю, любий мій Шатобріане, – зі сміхом мовив король, – що ви ненабагато багатші за мене. Скільки вам коштувала ваша подорож?» – «Ваша Величносте, я не дістався б до вас, якби герцогиня Беррійська не наказала своєму банкіру панові Жóжу видати мені шість тисяч франків». – «Як мало! – вигукнув король. – Чи не потрібно вам ще грошей?» – «Ні, Ваша Величносте, навпаки, мені треба було б докласти всіх зусиль для того, щоб повернути бідній полонянці хоч би частину взятої у неї суми, але я не майстер набивати кишеню». – «У Римі ви жили на широку ногу?» – «Я акуратно витрачав те, що дарував мені король; від цих грошей у мене не залишилося і двох су». – «Як ви знаєте, я зберіг за вами пенсію пера, але ви від неї відмовились». – «Так, тому що у Вашої Величності є слуги знедоленіші, ніж я. Ви виручили мене, заплативши двадцять тисяч франків, які я заборгував під час перебування послом у Римі, а також десять тисяч, які я взяв у позику у вашого великого друга пана Лаффіта». – «Це був мій борг вам, – відповів король, – ви значно більше недоотримали, коли відмовилися від посади посла, що, між іншим, мене боляче образило». – «Хай там як, Ваша Величносте, винні ви мені чи ні, але, прийшовши мені на допомогу, ви зробили мені послугу, і я поверну вам гроші, як тільки зможу, але не зараз, бо я бідний, як церковна миша; я досі не виплатив необхідної суми за мій будинок на вулиці Анфер. Я живу разом з тими нещасними, яких опікає пані де Шатобріан, чекаючи тієї пори, коли я знову потраплю у володіння пана Жиске, де вже побував одного разу в ім’я Вашої Величності. Проїжджаючи через місто, я перш за все цікавлюся, чи є в ньому богадільня; якщо вона є, я можу спати спокійно: «І мав над головою стелю, І харчу вдосталь» [101].

– О! до цього не дійде. Скільки вам потрібно, Шатобріане, щоб стати багатим?

– Ваша Величносте, це марна річ; дайте мені вранці чотири мільйони, до вечора в мене не залишиться ні шеляга.

Король поплескав мене по плечу: «Час добрий! Але на що, чорт візьми, ви витрачаєте гроші?»

– Далебі, Ваша Величносте, я й сам не знаю: у мене немає ніяких пристрастей, я нічого не купую: це незбагненно! Я такий дурний, що, ставши на дипломатичну службу, відмовився від двадцяти п’яти тисяч на забезпечення, а йдучи у відставку, не захотів покористуватися таємними фондами! Ви говорите зі мною про мої статки, щоб уникнути розмови про ваші.