Генрик Сенкевич - Вогнем і мечем

– Це люди безвинні, – прошепотів вахмістр.

– Іди геть! Усі вони шельми! На весілля, та тільки від Кривоноса! – гаркнув Заглоба.

– Коли б його трясця мордувала! – вигукнув старий. – Ми його у вічі не бачили, ми люди сумирні. Змилуйтесь, ясновельможний пане, дозвольте проїхати, ми нікому зла не чинимо й повинність свою відбуваємо.

– У Ярмолинці підете в путах!..

– Підемо, куди, пане, накажете! Вам повелівати, нам слухати! Одну тільки виявіть милість, хоробрий лицарю! Скажіть панам жовнірам, щоби наших не кривдили, а самі – простіть уже нас, темних, – не погребуйте з нами за щастя молодих випити… Чолом б’ємо: подаруйте радість простим людям, як Господь і Святе письмо вчать.

– Тільки не надійтеся, що я, коли вип’ю, вам дам попуск! – суворо мовив Заглоба.

– Що ви, пане! – з радістю вигукнув старий. – У нас і на думці нема такого! Гей, музики! – крикнув він. – Заграйте для ясного лицаря, він лицар добрий, а ви, хлопці, несіть ясному лицарю солодкого меду, він бідних людей не скривдить. Живо, хлопці, живо! Дякуємо, пане!

Хлопці кинулися наввипередки до бочок, а тим часом задзвеніли бубни, запищали весело скрипки, волинщик надув щоки і давай м’яти міх під пахвою, а дружки махати жердинами з нанизаними на них вінками. Бачачи таке, жовніри підступили ближче, закрутили вуса, почали посміюватися та через плечі мужиків поглядати на дівок. Ізнов молодиці завели пісень – страху ніби й не було, навіть подекуди почулося радісне: «Ух-ха! Ух-ха!»

Одначе Заглоба не зразу пом’якшав – навіть коли йому подали кварту меду, він іще продовжував бурчати собі під ніс: «Ох, мерзотники! Ох, шельми!» Навіть коли вуса вже вмочив у темну вологу, брови його залишалися похмуро насупленими. Задерши голову, мружачи очі та прицмокуючи, він одпив ковток – і лице його виявило спершу здивування, а потім обурення.

– Що за часи! – буркнув він. – Холопи такий мед п’ють! Господи, і ти на це дивишся й не гніваєшся?

Сказавши це, він нахилив кварту й одним духом осушив.

Тим часом поїжджани, розхрабрившись, підійшли всією юрбою прохати, не завдаючи зла, відпустити їх із миром; була серед них і молода, Ксеня, – боязка, тремтяча, зі сльозами в очах, із палаючими щоками, чарівна, мов ясна зіронька. Наблизившись, вона склала руки й зі словами: «Помилуйте, пане!» – поцілувала жовтий чобіт Заглоби. Серце шляхтича миттю розтопилось як віск.

Розпустивши шкіряного пояса, він пошарудів у ньому і, видобувши останні золоті червінці, отримані свого часу від князя, сказав Ксені:

– Бери! І нехай благословить тебе Бог, як і всяку невинну душу.

Хвилювання не дозволило йому вимовити більше ні слова: струнка чорнобрива Ксеня нагадала Заглобі князівну, котру він по-своєму любив усім серцем. «Де вона тепер, сердега, чи бережуть її ангели небесні?» – подумав старий шляхтич і, вкрай розчулившись, готовий уже був із кожним обійматись і брататися.

Селяни ж, бачачи таку великодушність, закричали від радості, заспівали і, обступивши шляхтича, кинулися цілувати поли його одягу. «Він добрий! – повторювали в натовпі. – Золотий лях! Червінці дає, зла не робить, хороший пан! На славу, на щастя!» Скрипаль так награвав, що самого тіпало, у волинщика очі на лоб полізли, у довбишів одпадали руки. Старий бондар, видно, не з хоробрих був і до часу тримався за чужими спинами, тепер же, виступивши вперед, разом із дружиною своєю і матір’ю молодого, старою ковалихою, заходився бити поясні поклони та запрошувати на хутір, на весільний бенкет, примовляючи, що такий гість – велика для них честь і для молодих добрий знак: інакше не буде їм щастя. За ними слідом поклонилися молодий з молодою; чорнобрива Ксеня хоч і проста дівка, а зразу втямила, що від її прохання пуття буде найбільше. Дружки тим часом кричали, що до хутора палицею докинути і з дороги звертати не доведеться, а старий бондар багатий, не такого ще виставить меду. Заглоба подивився на жовнірів: усі, як один, мовби зайці, ворушили вусами, передчуваючи добрячу пиятику й танці, а тому – хоча ніхто ні про що не смів прохати – пожалів їх; не минуло й хвилини, як Заглоба, дружки, молодиці та жовніри рушили до хутора в цілковитій злагоді.

Хутір і справді був неподалік, а старий бондар багатим, отож улаштував бучний бенкет. Випили всі добряче. Заглоба ж до того розходився, що ні в чому іншим не поступався. Невдовзі почалися дивні обряди. Старі баби відвели Ксеню в бокову світличку й там із нею зачинилися. Пробули вони у ванькирчику довго, а коли вийшли нарешті, оголосили, що дівчина чиста, як лілія, як голубка. Зраділи всі, галас здійнявся, крики: «На славу! На щастя!» Баби в долоні почали плескати і примовляти: «А що? Не казали?!» – а хлопці ногами притупувати, і кожен по черзі пускався в танець, тримаючи в руках кварту, котру перед дверима ванькирчика випивав «на славу». Станцював так і Заглоба, тим лише благородство походження свого позначивши, що не кварту, а цілий штоф осушив біля дверей. Потім бондар із дружиною та ковалихою повели у світличку молодого, а позаяк не було у Дмитра батька, поклонилися Заглобі, щоби той його заступив, – Заглоба погодився й пішов із ними. У світлиці на деякий час притихло, тільки жовніри, що гуляли на майдані перед хатою, горлали та вигукували по-татарськи і з пищалей гатили. Справжня ж гульня і веселощі почалися, коли до світлиці повернулися батьки. Старий бондар на радощах облапав ковалиху, хлопці підходили до бондаревої дружини і, низько кланяючись, коліна її обнімали, а баби хвалили за те, що дочку зберегла як зіницю ока, утримала в чистоті, як лілію, як голубку; [151]потім із нею пустився в танок Заглоба. Спершу потупцювали на місці одне перед одним, а потім він як ударить у долоні, як піде навприсядки, і то підстрибне, то підківками об дощану підлогу стукне – аж тріски летіли та піт градом із лоба котився. На них дивлячись, закружляли й інші: молодиці з жовнірами та з хлопцями – хто у світлиці, хто надвір вийшов. Бондар раз у раз наказував викочувати все нові бочки. Наостанку всім гуртом вивалили на майдан із хати – там розвели вогнища із трісок і сухого чортополоху, бо вже глибока ніч настала, і бенкет перетворився на справжню пиятику; солдати стріляли з пищалей і мушкетів, ніби на полі битви.